Нам із дружиною по 39 років. Є два сини – 16 та 17 років. До цього моменту я вважав свій шлюб щасливим, хоча не все було так гарно, як хотілося б.
Ми з дружиною добре заробляємо, купили квартиру, зараз будуємо великий будинок, щоб і діти змогли жити з нами зі своїми сім’ями. Але всі плани рухнули, коли я дізнався, що дружина мені зраджує.
Таке траплялося й раніше, просто заради дітей я пробачав. Спочатку ревнував, потім дружина присягалася, що це випадкове захоплення, а любить вона лише мене.
І ми далі будували будинок, вирощували дітей, і я був щасливий. Але ось два місяці тому дружина познайомилася у подруги з хлопцем, молодшим за неї на 10 років.
Спочатку вона приховувала, бігала на побачення таємно, вигадувала різні приводи, щоби піти з дому. Потім змушена була зізнатися, що любить його та не збирається від нього відмовлятися.
Мені б, як радили батьки, подати на розлучення, але я почав вимагати, щоб вона порвала з ним, і не руйнувала сім’ю хоча б заради дітей.
Але вона зібрала речі і пішла до коханця на орендовану квартиру. Я спочатку був у шоці. Було соромно перед синами, які мене намагалися підтримати тим, що не відповідали на її дзвінки.
Живемо з дітьми без дружини та матері. Її мабуть не дуже непокоїть ставлення до неї синів.
За цей час жодного разу не прийшла, не подивилася, як ми живемо, а дітям потрібна мати, я не справляюся один. Молодший син став замкнутим, запальним.
Що робити не знаю. Я в глухому куті, нічого не цікавить, ні робота, ні недобудований будинок. Якщо раніше прощав, то тепер уже не зможу, якщо вона повернеться.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…