Живемо ми із батьками чоловіка. У моїх батьків жити не варіант, для них гроші це все, і у кого їх більше, той і головний і тому можна все, а у кого грошей менше, той права голосу взагалі не має.
Свекруха мене не злюбила з першої секунди нашого спільного життя. Не знаю чому. Я розуміла, куди я йду, що в чужий монастир зі своїм статутом не лізуть, і що дві господині на одній кухні не вживаються.
Тому я залишила все, що знала і вміла вдома і вчилася робити все так, як звикла свекруха. Я розуміла, що вона прожила все життя за своїми правилами, і їй буде складно поступатися комусь, і я вирішила поступатися їй у всьому. Навіть борщ вона інакше готує.
Тут я ще раз переконалася, що ініціатива карається. Робити тут щось самовільно не можна, бо «не те», «не так» тощо.
Наприклад, вирішила я якось навести порядок в літній кухні перед Днем народження чоловіка, ну хоч би на один день. Вимила всі сковорідки, витерла їх та поставила у шафу (зазвичай вони брудні стоять на плиті та на столі).
Забрала старі відра, якими ніхто не користується, у хлів. Прийшла свекруха з роботи, побачила це все і з незадоволеною фізіономією та важкими зітханнями почала все робити так, як було, і зіпсувала настрій моєму чоловікові. Я мовчу.
Мене б за такий безлад батько б одразу посварив, а тут… Куди ні глянь ніде порядку немає! У такій атмосфері ми живемо, все не те, все не так.
Свекруха намагалася нас із чоловіком посварити, бігала по бабках, а я не знала, що зі мною твориться, мені було страшенно погано, нічого не допомагало.
Як тільки вечір, так мене сильно трясе від холоду, хоча літо було, не могла нічим зігрітися, підвищувалася температура. Вже приходили на думку жахливі думки. Так відбувалося, поки я не зустріла знайому бабку!
Після чого свекруха зі мною місяць не розмовляла, хоча я й виду не подавала, що знаю все. Почала свекруха налаштовувати всіх родичів проти мене, до мене чутки доходили, яка я погана.
Одного разу задзвонив у неї телефон, а він у неї гучний, все чутно, і почалося бурхливе обговорення мене, так свекруха аж стрибнула від мене, ось серйозно стрибнула, перелякано подивилася на мене і пішла. Я мовчу.
У чоловіка є брат старший, і він також одружений. Та інша невістка теж колись була поганою, але зараз краще просто не знайти.
Доходить до смішного, коли ті у нас у гостях, свекруху не впізнати, прямо пурхає, тільки вони за поріг, усе, як хмара. Колись вони принесли кімнатні шкарпетки моїй дитині, а ми якраз гуляли на вулиці, а це був березень місяць, сиро, бруд, холодно, то свекруха недовго думаючи взула дитину в ці шкарпетки і давай водити вулицею.
Я говорю: «що Ви робите». Вона мені: «нічого страшного, випраємо». Я говорю, що холодно і сиро, причому випраємо. І вона з незадоволеним виглядом зняла шкарпетки з дитини і то не одразу.
Так хотілося догодити другій невістці за рахунок здоров’я моєї дитини. Зараз у нас норма, що свекруха зі мною не розмовляє чи розмовляє через зуби.
Я молода мама, так у її очах гірше за мене і шукати не варто. Все не так, абсолютно все! Іспити мені влаштовувала, наприклад, питала, як я нестиму дитину, буду закутувати або просто прикривати і якщо я відповідала неправильно, то вона сама несла дитину.
Ну, зрозуміло, що я жодного разу правильно не відповіла, але її від цього відучила. І мого чоловіка вже недолюблює, мабуть, через мене.
Якось розмовляли (у нас з нею рідко таке буває), так вона казала, що старший син у неї на неї схожий — добрий, чуйний, роботящий, розумничка. Я питаю, а молодший?
Вона відповіла: «а молодший лінивий». Хоча мій чоловік – копія мами, і зовні і характером, а старший брат – повна копія батька.
Дістала свекруха вже мене, я скоро не зможу це все терпіти! У нас останнім часом тільки так. І всі родичі з їхнього боку вже зі мною погано розмовляють.
Чоловік все це бачить, але, на жаль, зробити нічого не може. Я його розумію, йому теж боляче, адже це його мати.
Власне, тому я досі мовчу. Я вже без заспокійливих не можу, якщо не вип’ю, то зла ходжу.
Підкажіть, що робити. З’їхати від них, поки що неможливо, це нам не по кишені, поки я в декреті. А ця свекруха мене доводить до сказу!
