Наталка не могла заплатити за відпочинок чоловіка, з яким жила – у неї були гроші тільки на себе і дитину, та й хотіла вона за кордон. Чому вона має оплачувати і його путівку? Вона й так лізла зі шкіри геть, щоб відкласти на себе.
— Ігорю, я у відпустку хочу. Два роки ніде не бували. Щодо себе і дитини я за ціною дізнавалася…
Наталя намагалася завести розмову якомога м’якше. Особисто для себе вона вже все вирішила, але в них нібито сім’я, Ігор без п’яти хвилин її чоловік, і вона заради пристойності просто мусить вдавати, що радиться з ним і обговорює рішення. Вона прекрасно знала – грошей у Ігоря немає, зарплата скромна, за кордон він виїхати зараз не зможе, але його все влаштовує. Працював він без перенапруження. Наталя поспішила уточнити деталі, щоб перекинути неминучу частку його обурення на стороннього:
— Мене подруга запросила, Свєта, ти знаєш її – яка товстенька. Вона з дітьми їде, без чоловіка, ну і ми могли б із нею…
Спочатку Ігор щось промичав, не відриваючись від комп’ютерної гри. Наталя перепитала:
— Що?
Після напруженої паузи Ігор заревів і нервово осмикнувся від монітора.
— Трясця! Програв через тебе!
Його битва ганебно добігла кінця – Наталя розуміла це і без слів, за похмурою мелодією. – Вічно ти лізеш під руку зі своїми дурницями! Я запитую: оплачувати за нас цю відпустку теж буде твоя подруга-товстуха?
— Звісно ні! Кожен платить за себе! І не треба говорити про неї в такому образливому тоні, вона матір трьох дітей.
Ігор знову замичав, презирливо скривившись. Він був вищим за всі ці сучасні потуги перевершити одне одного екзотичними світлинами з обгорілими до крабового кольору обличчами, він був чоловіком самодостатнім і чудово почувався вдома на дивані.
— Я не чую тебе! Що ти там бурчиш під ніс? – підвищила голос Наташа.
— Вуха почисти. Я кажу, що твоя подруга добре влаштувала свою неосяжну дупу, мотається по закордонах щороку. І куди ж вона тебе запрошує?
— У Італію.
Ігор присвиснув.
— У нас таких грошей немає.
— У мене є. Я брала підробітки і продала дещо.
— Ммм… А як же я? Ти ж знаєш, що я не можу зараз виїзжати?
— За три тижні, може ти відпустиш нас? А заодно і грошей це коштуватиме менше набагато.
— Що ти маєш на увазі?
— Тобто лечу я і моя донька.
Ігор здивовано розвернувся на своєму кріслі, що крутилося. Наталя напружено переступила з ноги на ногу і підняла підборіддя, приготувавшись дати відсіч.
— Хочеш поїхати закордон без мене?
— Так, ти ж все рівно не любиш палюче сонце… – зовсім тихо сказала Наталя.
— Ти спеціально все підлаштувала! Спеціально не говорила раніше!
— Можна подумати це щось змінило б! Ти ніколи зайвий раз заради нас не поворухнешся!
— Або їдемо всі разом до Карпат, або не їдеш узагалі, – уперто заявив Ігор.
— Я з дитиною лечу до Італії в будь-якому разі.
— Так?! – схопився з місця Ігор, – тобто ось так ти до мене ставишся? Тобто я для тебе не сім’я, а порожнє місце? Я як меблі чи кіт, думку якого можна не питати? Користуєшся мною коли тобі треба, а коли не потрібен – пішов геть?!
Ігор уже наливався червоним кольором, вени на його шиї здулися.
— Я тобою користуюся? Ти що несеш? – заперечила Наташа, – ти живеш у моїй квартирі, я готую тобі їжу, купую продукти в магазині, опікуюся будинком і дитиною! Ну… дитина не твоя, гаразд… Але все інше? Ти приходиш додому і лежиш відпочиваєш, а я що роблю? Обслуговую всіх!
— Ах, ось така я скотина, так? То може мені піти?!
— То може тобі знайти нарешті совість? Я заслужила на відпочинок! Я на нього заробила!
— А я не заслужив? Ми сім’я, у нас усе спільне: і проблеми, і радості, і поїздки зокрема!
— Сім’я значить? – тихо перепитала Наталя і криво посміхнулася, – щось я не помітила нашого свідотства про шлюб.
— Це всього лише папірець нещасний, – відмахнувся Ігор. – Багато хто живе цивільним шлюбом і цілком щасливий. Офіційні стосунки – це зайві проблеми і тільки, ми з тобою про це не раз говорили.
Наталя сіла в крісло і розправила на колінах складки сукні.
— Ну, тобі, звісно, зручно… А мої почуття по стороні йдуть. Ти не знаєш, як почувається жінка, яку не хочуть брати заміж.
— Та ми ж живемо!
До Наталії боязко підійшла донька і, косячись на Ігоря, прошепотіла:
— Мамо, я їсти хочу…
— Зачекай, – підняла на неї долоню мати і відповіла співмешканцю: – Живемо, поки тобі зручно. Ти в будь-який момент можеш зібрати свою валізку і звалити, не будучи нікому і нічим зобов’язаним.
— Ну звісно! – охоче погодився Ігор. – Я вільна людина, а не раб, вистачить із мене на роботі обов’язків. Можна подумати офіційно одружені не розходяться, не розлучаються. Різниця між нами лише в тому, що мене нам нічого ділити, у разі розлучення.
— Зате це чесно, розумієш? Чесно і правильно! Я твоя жінка і якщо ти кохаєш мене, то зобов’язаний одружитися, щоб я не почувалася неповноцінною!
Ігор мовчки й похмуро дивився на неї.
— Ну, а якщо ти не хочеш, – продовжила Наталя, – значить, між нами жодних взаємних зобов’язань немає і я можу їхати куди хочу за свої гроші, не питаючи твого дозволу. І вже тим більше я не повинна за тебе платити.
— Ох які ми круті стали… Ти нікуди без мене не поїдеш! Я тебе не відпускаю! – кричав Ігор, дедалі більше виходячи з себе.
— А ти хто мені? Чоловік? Ні! Татко? Теж ні. Як ти сам сказав, я вільна жінка і можу робити що захочу.
— Тільки спробуй і я… – вкрадливо примружився Ігор, – …і я піду. Повернешся – мене тут не буде.
— Ооо! Застосовуєш свою улюблену зброю – шантаж.
— І не одружуся з тобою ніколи. Я ж думав про це все таки… Але навіщо мені дружина, для якої я – порожнє місце?
— А тепер пішли в хід маніпуляції, – нервово «затанцювала» кінчиком кімнатного капця Наталя. – Коротше, або ти нас відпускаєш разом з донькою, або можеш йти звідси.
Вона встала і вийшла на кухню, а Ігор продовжував кричати про те, що його тут не цінують, ні в що не ставлять, що він не збирається мовчки терпіти подібні приниження…
Наталя вигрібала з каструлі гречану кашу і розуміла, що рішучість її тане… Викладала збоку від каші котлетку і думала про те, що вона й справді може залишитися без якогось-ніякого чоловіка… Ставила тарілку в мікрохвильовку і згадувала, з яким відчаєм три роки тому вона шукала собі пару… Ніхто й не дивився на неї особливо, чоловіки не бігали за нею, загалом шанувальників не спостерігалося. Зустріч з Ігорем здалася Наталі в той період великою удачею. Вона старалася. Можна сказати, була ідеальною цивільною дружиною. А Ігор, навпаки, з кожним місяцем розслаблявся ще більше, усвідомивши, що потрапив у чудові умови теплиці. Кілька разів із подачі Наталі заводилися розмови про шлюб, але Ігор умів ухилятися від подібних тем – йому і так було чудово, а шлюб, він це знав точно, тільки затьмарить його маленький оазис комфорту, адже Наталя заспокоїться, задовольниться й перестане так перед ним вислужуватися. Ще й вимагати щось почне. Ще й розтовстіє, перестане стежити за собою, як деякі дружини його друзів! Ні вже! Жінку потрібно тримати в тонусі, а ніщо так не тонізує потенційну наречену, як очікування пропозиції руки і серця!
Вночі Ігор демонстративно ліг спати на підлогу. Наталя кілька разів схлипнула, ніби придушувала в собі ридання – це потішило Ігоря. Нехай поплаче, нехай усвідомить свої помилки. Видно, боїться залишитися сама. Зовсім береги втратила дурна баба!
З наступного дня все повернулося на круги своя: на Ігоря чекав звичний сніданок і винувата посмішка Наталі, поцілунок перед виходом на роботу і рідкісне ледаче листування впродовж дня, як-от «не забудь, що тобі сьогодні до лікаря», «купи м’ясо в тому кіоску дорогою» або «ой, а в нашій частині міста дощ». Розмов про відпочинок не заводилося цілий тиждень, та Ігор і не думав щось робити, вважаючи, що Наталя не ризикне його втратити. Тим часом сама Наталя наприкінці тижня знову переговорила з подругою Світланою і та сказала, що путівки потрібно купувати вже зараз, тур дуже вигідний.
«Виліт через тиждень!» – підрахувала за календарем Наталя. Вони щойно вийшли з турагентства. Вона зробила це! Купила! Наталя радісно завмирала від передчуття омріяної країни і водночас холоднішала, думаючи про неминучі розбірки з Ігорем. З його поведінки вона зрозуміла, що він не збирався їх відпускати. Спочатку вона вирішила, що скаже йому про все в день вильоту. Потихеньку, непомітно для нього, купила собі й доньці найнеобхідніші речі для спекотного клімату: новий купальник, капелюшок, сланці, пляжний килимок, крем із захистом від сонця і навіть сукню. Усе ретельно ховала. Подруга запевнила її, що речей потрібно брати по мінімуму, щось найлегше, зручне і вільне, так як добиратися ще наземним транспортом до Польщі. Для Наталії це була перша в житті поїздка в іншу країну, а літаком вона взагалі ніколи не літала. Страх перед можливою авіакатастрофою змусив її полізти в інтернет і прочитати статті про всі пасажирські лайнери, що розбилися. Літаки, звісно, падають вкрай рідко, зате влучно… Як же це страшно – літати!
Швидко наблизився день «ікс». Наталя дуже боялася розборок з Ігорем, вона хотіла втекти, не попрощавшись, але виїзд був о першій годині ночі… І Наталя вирішила виїхати до вокзалу за сім годин до виїзду, аби не нарватися на звірячі очі Ігоря. Їй ставало погано від однієї фантазії про те, як він буде кричати, як буде кричати і плакати вона, страшні картини поставали перед її внутрішнім поглядом. Вона викликала таксі о шостій годині вечора, а о сьомій вимкнула телефон (у цей час повертався з роботи Ігор), щоб він не зміг вивідати, де вона, і не рвонув за Наталею до вокзалу. Увімкнула вона його тільки в автобусі на кілька хвилин і одразу отримала двадцять повідомлень від Ігоря, але не встигла їх прочитати, як він зателефонував їй.
— Я відлітаю, уже в літаку (зімпровізувала вона). Не кричи, будь ласка! Поговоримо, коли повернуся.
На фразі Ігоря «ти пошкодуєш, я йду! Це не сім’я! », Наталя знову відключила мобільний. Як же він захлинався від гніву!
Провівши десять виснажливих годин поїздки на автобусі, а потім ще 3 години польоту на літаку під час якого Наталя раз у раз прощалася з життям від страху висоти, особливо під час турбулентності, вони м’яко приземлилися в аеропорту Риму. Коли літак остаточно зменшив швидкість, продовжуючи повільно котитися смугою, вона подумала: «фух… Долетіли все-таки. Навіть якщо розіб’ємося дорогою назад, я хоча б відпочину як слід перед кончиною.» Тут пасажири за класикою заплескали в долоні, висловлюючи подяку капітану. Наталя не знала про таку традицію, але з радістю приєдналася до решти. Слава Богу, вони живі – хоча б на наступні 10 днів!
Вийшовши з прохолодної будівлі аеропорту, Наталя очманіла – вона немов потрапила в парилку. Спека і вологість були такими, що одразу й не збагнеш, як у такому повітрі можна дихати. Поки трансфер віз їх у готель, Наталя із захопленням витріщалася на тропічну рослинність, незвичні споруди,
і велику кількість вуличних торговців, та кафе. Потім їх заселили в готель, теж потопаючий у зелені. Їм дали номери на різних поверхах, але так навіть і краще – Наталі не посміхалося вдень і вночі слухати крики дітей Світлани, вони втомили її вже в дорозі. Урвавши хвилинку, Наталя підключилася до інтернету. Ігор знову настрочив:
«Ти відкрито показала мені, що я порожнє місце!»
«Виходить, ми живемо кожен сам по собі? Дивно, що в одній квартирі!»
«Ти думаєш, що підібрала мене, як безпритульну собачку? І можеш ставитися відповідно? Типу знай своє місце на килимку, а життя і справи господині тебе не стосуються?»
«Відповідай!»
Наталя вже чула, як терасою мчать діти Свети і сама мати щось наказує їм співучим голосом. Вони домовилися, що відразу підуть перекусити. Світлана відповіла коротко:
«Звичайно ні! Ти перебільшуєш. Це всього лише десять днів. Заспокойся.»
І кривлячи душею додала: «Я люблю тебе.»
Кілька днів вони вели запеклу суперечку. Наталя ліниво відмахувалася, страждаючи від вологості та спеки. Їй не хотілося ні думати, ні переживати… Усе навколо заспокоювало її і якось присипляло, а найтепліша морська вода вимивала зайві думки. Нічого не хотілося. Ігор здавався далеким і обридлим. На четвертий день вона взагалі перестала йому відповідати на повідомлення і дзвінки, а його гнівні послання залишалися непрочитаними.
— Ну і правильно, – відповіла подруга на скарги Наталії на співмешканця, – взагалі не розумію, навіщо він потрібен тобі? Чоловік він ніякий… Добре з тобою влаштувався. І одружується з тобою не хоче, а ти й рада ковтати приниження, аби хоч якісь штани були поруч. Кидай його до чортової матері! Я давно хочу тобі це сказати!
— Тобі легко говорити, у тебе нормальна сім’я… – тихо сказала Світлана, пересипаючи пісок із долоні в долоню.
— А це тому що я себе поважаю. І чоловіка поважаю. А ти ні себе не любиш, ні його. Та його й нема за що…
Автобус благополучно доставив засмаглу і схудлу Наталю в рідні краї. У цей час доби Ігор зазвичай бував на роботі, але, оглянувши поверхнево квартиру, Наталя зрозуміла, що він з’їхав – ні взуття його, ні речей у шафі, ні комп’ютера… Ігор від неї пішов.
У душі в Наталії зберігався дивовижний спокій. Було порожньо спочатку без Ігоря, але й прийшло розуміння, що без нього вона почувається вільнішою і простішою, ніби разом відсіклася половина проблем. Хіба з коханими так буває? Так буває тільки з не дуже приємними родичами, коли змушений жити з ними під одним дахом.
Через два тижні Ігор написав їй як ні в чому не бувало.
«Привіт. Як ти? Я сумую. Був не правий. Насправді радий, що ти відпочила. Давай побачимося?»
«Три роки моїх стосунків з Ігорем – це як самовільно запустити в город цапа, – усвідомила для себе Наталя, – він усе зжере, усе витопче, потім наставить на тебе роги, вимагаючи ще й ще, і скакатиме по рештках. І так поки його не виженеш. Шкода виганяти – звичка. Не виганяти – втрати. Але хіба я хочу і далі спостерігати, як затоптують мій город, мій сад, моє життя? Нехай або поруч зі мною буде той, з ким я зможу примножити й облагородити мій сад, щоб він приносив радість, або я буду робити це сама. Але більше ніяких козлів!»
І Наталя відповіла йому досить грубо:
«А я не сумую. Мені без тебе так добре. Будь щасливий! І прощай.»
