Я дуже втомилася від своєї роботи. З самого початку деякі люди ставилися до мене упереджено, тому що начальник брав мене на роботу за однією посадою, але на виконання інших обов’язків.
Тобто, я вважаюсь за технічною посадою, а за фактом працюю секретарем та кур’єром (документи розводжу, принести щось та віднести, і в програмах працюю спеціалізованих і на телефонні дзвінки відповідаю). Це було узгоджено з керівництвом, але були й ті люди, які вважали, що зарплату 20 тисяч я отримую незаслужено, нібито для такої роботи це забагато.
Хоча така почала була майже рік, ніхто на неї не хотів йти. І це одна з найнижчих посад тут.
За рік той начальник, що брав мене, змінився. І прийшов інший. На все готове.
Мене брали, щоб я його розвантажила. Весь документообіг був на ньому до мене, і він дуже цінував мене та мою роботу.
Але новий начальник ставився до мене упереджено і інші, бачачи таке ставлення, теж почали по-хамськи поводитися. Принижувати, сміятися з мене. Примушувати бігати у їхніх справах і робити їхню дрібну роботу, яку вони завжди до цього робили самі.
Розносити їхні документи на іншому кінці міста тощо. Нинішньому начальнику було байдуже, що мене це вимотує, що незручно їхати потім додому, що через це почала приходити набагато пізніше.
Адже дорога назад не включена в робочий час. Загалом, я з чистою совістю звільнилася б, але йти зовсім нікуди.
До того ж, ми з чоловіком уже півроку плануємо дітей. Стаж у мене добрий, хотіла отримати декретні.
Але поки що не виходить, хоча обидва здорові, нерви напевно. Я майже щодня плачу, стало нестерпно.
Почала відповідати всім так само, як вони мені. Все почало переходити в конфлікти і вже відкриту ненависть. Ненавиджу їх усіх.
Звісно, є й винятки. Непогані люди, з якими спілкуюся, п’ю чай на обіді, але це мало рятує.
Дискримінація йде повним ходом. Дійшло до того, що мені перестали навіть за понаднормові платити.
Зменшили відсоток до 8 від і так від копійчаного окладу (іноді підміняю тих, хто йде у відпустку або на лікарняний співробітників).
Хоча інших це ніяк не торкнулося, тільки мене. На мої запитання просто посміхаються та знущаються.
Скаржитися пробувала, вище керівництво знизує плечима, не подобається — йди. Безвихідь.
