— Яка різниця, що там було? Головне, що квартира недорога, – запевняла нас мама.
Коли ми з чоловіком вирішили купити квартиру, то мама порадила нам квартиру для купівлі і звела нас зі своєю колегою. Іногородня родичка колеги, яка стала власницею непотрібного їй житла в нашому місті, позбувалася баласту. Покази проводила колега мами, сама власниця була готова приїхати тільки на угоду.
Про квартиру мама нічого поганого не сказала: дивляться, але брати ніхто не хоче. Це було вже дивно: з документами у квартири повний порядок, як ми потім самі переконалися, і трохи дешевше аналогічних пропозицій.
Район нам не дуже підходив, але ми, піддавшись умовлянням мами, з’їздили, подивилися. Ще не зайшовши у квартиру, я точно знала, що ми її не купимо. Запах. Смердіти почало в під’їзді, у самій квартирі можна було задихнутися.
Ремонту нуль, жодної цілої внутрішньої дерев’яної рами на вікнах, повна розруха. По-моєму, вся підлога була в засохлих слідах лайна. Світла немає, газу немає, води немає. Точніше, вода ніби була, але всі крани настільки заіржавіли, що води не було. Стояк просто згнив.
Це ще половина біди. Після того як колега мами пішла, ми з чоловіком поговорили із сусідами. Раніше у квартирі був притон. Швидка і поліція їздили туди через день. Якщо привиди існують, то у квартирі їх точно дуже багато, так як там йшли з життя десятки людей (знову ж таки зі слів сусідів).
Мамі було сказано спасибі за пораду, і що далі ми впораємося самі. Мама не заспокоїлася. Історію квартири, як з’ясувалося, вона знала, але мовчала, щоб нас не злякати. А саму квартиру жодного разу не бачила. Знала тільки зі слів колеги, що вона потребує ремонту. Почалися вмовляння:
— Відмити, ремонт зробити, батюшку запросити, все освятити, і жити можна буде, – запевняла мама.
Чоловік відкрив сайт з оголошеннями про продаж квартир, знайшов кілька підходящих оголошень (сусідній будинок, таке саме планування в тому самому районі), і показав, що ціна відрізняється всього на тисячу доларів. Квартири – заїжджай і живи: косметичний ремонт, усі комунікації під’єднано. А потім показав фото, які зробив у колишньому кублі, показав мамі і заявив:
— Щоб із цього, – чоловік ткнув пальцем у фото на екрані телефону, – зробити ось це, – чоловік вказав на монітор, де красувалося фото з обраного ним оголошення, – треба кілька мільйонів, а не тисячу доларів. Я б ось це, – він потряс телефоном, – і за половину нинішньої вартості не купив.
Колега через маму нам передала, що власниця готова поступитися ще на сімсот доларів, якщо купимо просто зараз. Ми через маму передали, що візьмемо цю квартиру тільки з доплатою в наш бік.
Квартиру ми тоді купили. Іншу, зрозуміло. Ремонт на свій смак переробили. Я в декрет сходила, на роботу вийшла. А родичка колеги мами все ще продає ту квартиру. Ще й ціну піднімає, нерухомість дорожчає, вона піднімає. І завжди ціна на пʼятдесят тисяч нижча, ніж така в такої ж квартири в тому ж будинку, але з нормальним ремонтом.
Колега мамі скаржиться, що їй набридло, вона готова послати родичку, але не може, каже, її тоді рідня зжере. Шкода людину. Стільки років мучиться.
