Це ти в мене дуже мудра й хороша матуся, найкраща на світі, навіть мій Антон дуже поважає тебе й відгукується добре. А ще він сказав, що в майбутньому купимо котедж і тебе перевеземо до себе. Бачиш, як зять про тебе дбає

Заміж Юлія вийшла дванадцять років тому за коханого Антона. Родина в них чудова, виховують десятирічного сина Гліба.

Сама вона з невеликого селища, закінчила інститут разом із чоловіком.

Живуть добре, п’ять років тому придбали квартиру в новобудові з покращеним плануванням, у чоловіка бізнес, щоправда він часто у справах мусить їхати за кордон, але Юлію завжди бере з собою.

Він працює, вона відпочиває, робить гарні фото, знімає на камеру. Якщо у Гліба канікули, теж беруть із собою, але здебільшого з ним залишається мати Юлії.

Як і в усіх у наш час, у неї є сторінка в соцмережах, де вона викладає фото своїх подорожей.

Знайомі й подруги, якщо й не знали, що вона їхала, потім все одно бачили по фото, де вона побувала.

— Привіт, Юлечко, ти молодець, знову гуляла… Такі фото класні, а ти на них така красуня… — пишуть знайомі їй у соцмережах.

А нещодавно вона прочитала повідомлення від незнайомої Марини, але потім зрозуміла, це так би мовити, її родичі з боку її батька.

Двоюрідна сестра з чоловіком раптом вирішили з нею зустрітися.

Батьки Юлі розлучилися, коли вона навчалася в шостому класі. Бабуся й дідусь батька, його сестра та її донька Маринка любили Юлю.

З Маринкою вони двоюрідні сестри, грали в ляльки, у піжмурки в бабусі, Юля на два роки була молодшою. Усе було добре, у гості ходили одне до одного.

Дні народження, свята, літні канікули проводили разом. Вони більше спілкувалися з родичами батька.

Але все різко змінилося, коли батько пішов від них до іншої жінки. Винна була в їхньому розлученні не Марія – мати Юлі, а саме батько. Він зраджував їй часто, а вона терпіла, доки він не пішов.

Одразу ж родичі батька перестали спілкуватися з Марією та Юлею.

Обидві не розуміли, як так? То любили, приходили в гості, і раптом ставлення різко змінилося, стали чужими й мало того, так його сестра й мати розносили по селищу різні плітки про Марію.

Знайомі й сусіди знали, що Марія порядна й сімейна жінка, й ніколи не дозволяла собі фліртувати, не те, що зраджувати. Зате батька Юлі теж добре знали й не поважали.

Відтоді всі родинні зв’язки були розірвані, навіть незважаючи на те, що Юля для батьків батька була рідною онукою. Але перестали визнавати.

— Тато сам проміняв маму на іншу жінку, — думала Юля, коли підросла, — якби у розлученні була винна мама, було б не так образливо.

А Маринка теж зустрічала Юлю в школі й зачіпала її, обзивала, намагалася при зустрічі штовхнути. Юля іноді від образи плакала, адже вони двоюрідні сестри.

Юля з дитинства була гарненькою, а з віком ставала дедалі вродливішою.

— Мам, Маринка мене знову сьогодні в школі обзивала, — скаржилася донька Марії.

— Нічого, донечко, потім вона зрозуміє, що не права, не звертай уваги, а ти не обзивайся, будь вищою, не опускайся до неї. Просто проходь мовчки з гордо піднятою головою, — заспокоювала мати.

І правда вже у восьмому класі й далі Маринка не зачіпала Юлю, а шипіла услід:

— Гордячка! — а потім сестра закінчила школу й Юля про неї забула.

Відтоді вони й не бачилися, й не зустрічалися. Юлія й зараз часто розмовляє з матір’ю про це.

— Коли ти росла, батько нічим не допомагав, та я й не просила, — говорила Марія доньці. — Адже тоді були важкі часи, а я навіть на аліменти не подавала, може й даремно. Але слава Богу ці часи залишилися позаду. Ти в мене розумниця.

— Це все завдяки тобі! Це ти в мене дуже мудра й хороша матуся, найкраща на світі, навіть мій Антон дуже поважає тебе й відгукується добре. А ще він сказав, що в майбутньому купимо котедж і тебе перевеземо до себе. Бачиш, як зять про тебе дбає, — сміялася Юля.

— Так, цього в Антоші не відняти, пощастило тобі з чоловіком. Поважаю й люблю зятя, — додала Марія, і це було так.

Зате родичі батька не визнавали їх.

Своїх бабусю й дідуся з боку батька Юля добре пам’ятала, але вони її не хотіли бачити, ніколи не вітали з днем народження, хоча жили на сусідній вулиці.

Коли у Юлі з Антоном було весілля, вони теж не привітали. Марія того разу переступила через свою образу й сказала доньці:

— Юль, може запросиш бабусю й діда на весілля, віднеси їм запрошення.

— Ой, мамо, навіщо, вони ж нас не визнають, — але все-таки віднесла й опустила в їхню поштову скриньку.

Як вона й очікувала, на весілля вони не прийшли й навіть не привітали. А батькові Юля не повідомляла, вона давно вважала його зрадником, він забув про них із матір’ю геть.

Щоправда роки через два після того, як пішов від них, робив якісь спроби повернутися, але Марія навіть розмовляти не стала.

Його батьки й сестра робили потайки капості, але Марія з Юлею не звертали уваги, завжди трималися впевнено й порядно стосовно них. З часом родичі батька стали чужими, так вони захотіли самі.

Тому що батько з тією жінкою жили неважливо, пили, скандалили, вона його виганяла, потім приводила назад додому від батьків.

Трохи вгамується в них до першої зарплати, а потім знову, та знову…

Ось і злилися родичі, що у Марії з донькою все добре. Юля закінчила інститут, вийшла вдало заміж. А колись родичі батька, та й він сам говорили Марії:

— Приповзеш ще з донькою до нас, — і тому подібне, але все виявилося набагато краще, як вони припускали.

Нещодавно Юлія з Антоном повернулися з Китаю. Чоловікові потрібно було у справах бути там, укласти договір.

Поки він зустрічався з колегами, вона гуляла й робила фото гарних місць, там звичайно багато чого можна подивитися. А приїхавши додому, опублікувала ці фото на своїй сторінці в інтернеті.

Юлія уважно прочитала повідомлення від двоюрідної сестри Марини:

— Привіт, сестричко! Виглядаєш супер, справжня красуня. Бачу живеш добре, з чоловіком де вже тільки не побувала. Напиши мені, як у тебе справи? Я рада, що знайшла тебе в соцмережах, тепер не загубимося.

Коли Юлія прочитала це повідомлення, спочатку й не зрозуміла, але потім здивувалася:

— Нічого собі, згадала сестричку Маринка. А колись по-іншому мене називала…

Вона задумалася, згадувала, як ця Маринка її ображала, у школі нацьковувала своїх подруг, вони всі разом над нею сміялися, щоправда вона не розуміла, над чим і чому.

Якісь дрібні підлості й капості робила сестра. Обзивала її жебрачкою й нікому не потрібною. Вирішила не відповідати. Неприємно було їй спілкуватися з Мариною.

Та вже доросла жінка, але навіщось згадала про родичку.

Коли Юлія розповіла матері, що отримала повідомлення від Марини, та їй розповіла:

— Маринка бачить по фото, як ви живете з Антоном, а вона давно вже розлучилася з чоловіком. Він якось її побив, вона лежала в лікарні й написала на нього заяву, його засудили.

Зараз живе одна з двома дітьми в батьків. Мені їхня сусідка розповідала про це. Навіть зі мною стала вітатися, а мені, що, я не переломлюся, привітаюся у відповідь й проходжу далі.

— Не хочеться мені їй відповідати. Хоч і живемо в місті, боюся, що вона хоче подружитися й приїхати в гості. Ось прямо нутром відчуваю. А я навіть бачити її не хочу, я не така добра, як ти мама, — говорила донька.

— Юлечко, ти вже доросла, так що дивися сама й Антона послухай, що він на це скаже. Поспілкуватися може й варто, просто з ввічливості, але до себе близько не треба підпускати.

— Так, Антон теж так говорить.

Написала Юлія у відповідь:

— Привіт Марино! Справи в нас з Антоном гаразд, усе добре, працюємо разом. Гліб навчається в школі, — навмисно не стала питати, як у неї справи, і так знала зі слів матері.

Марина розсипалася в компліментах.

— Юлечко, ти чудово виглядаєш, ти ж наша кровиночка, так і мати моя говорить. Я іноді буваю у вашому місті, давай зустрінемося, поговоримо, — вона відверто брехала, що буває у їхньому місті, ніколи там не була, сподівалася, що Юлія запросить до себе в гості.

— Ми з Глібом за тиждень приїдемо до мами, от і зустрінемося, — повідомила вона у відповідь.

Зустріч Юлії та Марини проходила в місцевому кафе. Мати була проти, щоб вона прийшла до неї, а Юлія й сама не хотіла теж.

Юлія увійшла до кафе й одразу побачила постарілу двоюрідну сестру.

Виглядала й правда не супер. Коли приобнялися, відчула запах перегару.

— Привіт, сестричко, — сказала Марина й трохи не впала від того, як виглядала Юлія.

Перед нею стояла струнка, стильно одягнена, з шикарним запахом дорогих парфумів, красива й ніжна двоюрідна сестра. На фото добре виглядала, а тут ще краще — така шикарна красуня.

Юлія поклала перед нею коробку дорогих парфумів у подарунок і присіла. Спілкувалися близько години.

— Юлечко, може приїду я до вас у гості, тимчасово поживу у вас доки влаштуюся в місті. Не хочеться мені тут існувати в селищі. Може й я вийду вдало заміж, пощастить мені.

Юлія чекала від неї вибачень за минуле, але не дочекалася, мабуть та не вважала за потрібне попросити пробачення за всі образи, а Юлія мовчала.

Їй було все зрозуміло, про це їй говорила мати й Антон.

— Знаєш, Марино, я звичайно рада, що побачилися. Але до себе не запрошую, чоловік буде проти, та й я не горю бажанням бачити тебе знову. Прости й прощай, — вона гордо пішла геть.

— Якою була гордячкою, такою й залишилася, — промовила услід Марина й ще дещо непристойне додала.

Але Юлія нічого не чула, вона йшла задоволена, може навіть трохи горда, все-таки мати була права, вона ще раз переконалася в цьому.