«А я їй давно говорила: Лерочко, так не можна, вийти заміж і відразу дитину в сімʼю – це тільки самий початок, не розслабляйся», – каже Галина Дмитрівна.
— Ну, знаєш, Галя, вона в декреті сидить, немовля на руках. І взагалі, дивна позиція, звинувачувати жертву в тому, що вона жертва, – обурюється позиції жінки подруга та за сумісництвом колега.
– У мене теж дочка, я прекрасно бачу, як вони живуть і що їй зараз нормально поїсти ніколи, не те що стежити за собою. І свою дочку я б у тому, що чоловік загуляв, ніколи не звинуватила. Твій син наліво пішов, він і винен.
— Твоїй онучці скільки? – усміхається Галина Дмитрівна. – Два місяці? Чудово, тут справді, поки що не до себе. І фігура так швидко в норму не повернеться. Але моєму онукові майже 3 роки вже!
Лері на роботу виходити за лічені місяці, зиму відсидить, а у квітні декрет закінчиться. Ти її бачила? А я бачу. І різницю між тією, з якою мій син одружився, і цією Лерою теж бачу чудово.
— Можливо, у неї просто гормональні порушення, депресія, до фахівців треба, – не здається приятелька.
— І у фахівців була, з боєм, але пройшла всі обстеження, і для депресії якось запізно, – впевнена Галина Дмитрівна.
– Та й не тільки в зовнішньому вигляді справа. А взагалі в тому, як вона поводиться. Ні, сина я не виправдовую, але… якби я була мужиком, сама б від такої загуляла, чесне слово.
Вона тільки за останній рік додала 12 кілограмів, про зачіску і вічну лінь я взагалі мовчу.
Син Галини Дмитрівни одружився 6 років тому. Невістка Лерочка була тонка, дзвінка, доглянута, якби не середній зріст – модель. І виглядала як артистка, син відбив її в якогось свого приятеля, був щасливий і гордий.
Перші роки молода сім’я жила в орендованому житлі.
Галина Дмитрівна до них практично не ходила, самі відвідували то батьків невістки, то свекруху, але виглядала Лера завжди добре.
Чотири роки тому молоді переїхали у своє житло, неподалік від мами чоловіка їхня квартира. Платять іпотеку, майже 3 роки тому стали батьками здорового хлопчика.
Зміни в невістці Галина Дмитрівна почала помічати на самому початку цікавого стану, який, до слова, проходив цілком штатно, без проблем, страхів і токсикозу.
Точніше, свекруха не надто була задоволена тим, як невістка веде господарство.
Але не говорила ні слова. Так, син теж не з лапками, а з руками. Але й у зовнішності зміни були.
— Якось запустила себе чи що, – згадує жінка. – Річ навіть не в тому, що поправлятися почала, це нормально. Але волосся, нігті, одяг…
Як сіла в декреті, так і стала схожа на чорта. Ясна річ, на роботу не ходити, але вже для чоловіка треба намагатися себе якось у порядок приводити?
Волосся можна вимити, укласти, розчесати. Домашній одяг теж може бути красивим або… хоча б чистим.
Галина Дмитрівна вважає, що Валерія, немов виконавши якусь свою програму або досягнувши мети вийти заміж і стати матір’ю, вирішила, що чоловік уже нікуди від неї не дінеться і просто забила на себе.
— Дивлюся на жінок, майбутніх матусь, є такі чарівні, ну лялечки прямо! Та й себе згадую, я намагалася і волосся в порядку тримати, і нігті.
Хоча, пам’ятаєш напевно, було таке в наш час, що фарбувати волосся жінкам в положенні не можна, нігті покривати лаком теж. Але на таке щось ніхто не перетворювався. І їсти почала як не в себе, лікарі її лаяли, що багато набирає.
Галина Дмитрівна мовчала, не хотіла нервувати майбутню матусю, думала, що після появи малюка все нормалізується.
Дитя зʼявилося на світ без проблем, дитина була здорова, плакала… як усяке немовля, є й більш неспокійні діти, які хвилини на себе матерям не дають, у її двоюрідної сестри такою була старша донька, уся сім’я вмикалася, на руках до року майже тільки й спала дитина.
Але в Лери такого немає, а щодо зовнішнього вигляду і ставлення до власної гігієни та чистоти квартири, нічого не змінилося.
Галина Дмитрівна з незадоволенням дивилася, що Валерія за перші півроку після появи сина додала у вазі ще досить помітно, що фактично перестала митися, волосся сальне було тижнями, футболка така, що здається, на згині можна зламати.
— А що я зроблю, у мене дитина маленька на руках, – мляво мовила Лера, коли чоловік починав уже робити їй зауваження.
– Я сиджу вдома, куди мені ходити і хто мене бачить? Вагу набрала? А як ти хотів, щоб я ходила як привид? Сам спробуй, дитину виноси, вигодуй!
— Я практично нічого не їм, – запевняла Лера свекруху. – Не знаю, чому я пухну. Це гормональне, напевно.
А син якось не витримав і в серцях сказав матері:
— Це вона не їсть? Правильно, вона не їсть, вона жере! Булки, пиріжки, тістечка, ковбасу, все, що криво лежить. І не миється. Боже, мені з нею вже з коляскою вийти соромно.
Галина Дмитрівна довго розмірковувала над тим, як делікатніше вказати Лері на проблему і на невдоволення чоловіка. Зрештою, свекруха спочатку м’яко, а потім наполегливо, але погнала Леру на обстеження.
Дала грошей, яких у молодої сім’ї небагато, спланувала відпустку, щоб залишатися з однорічним, на той момент, онуком.
Лера вже не годувала, тож і гормони мали прийти в норму, а якщо ні – треба пройти лікування.
Невістка знехотя здала всі аналізи, і вони в неї виявилися просто еталонними.
Щоправда, з ліпідами були сумніви, та й ендокринолог попередила, що з деякими відхиленнями не жартують, але поки що нічого немає, і треба брати під контроль харчування, режим, додати спорт.
Про всяк випадок відправили невістку навіть до невролога і психіатра, може, треба в цій частині бити на сполох.
— І нічого ніхто їй не призначив, – каже Галина Дмитрівна. – Я її до іншого лікаря записала – той самий результат. А дієта…
Я з онуком сиділа і бачила, що так, Лера їсть неправильно і (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) нераціонально. І на все одна відповідь, що чоловік має любити її не за красу, а за моральні якості й за те, що вона йому сина подарувала.
Пардон, а вона чоловіка любить, якщо зайвий раз у душ не сходить? Ну і чого було чекати?
Днями Валерія виявила у чоловіка в телефоні листування любовного характеру, як вона зрозуміла, справа зайшла досить далеко.
Чоловік відпиратися не став – було, він, мовляв, здоровий мужик, зі здоровими інстинктами. І він довго чекав, коли дружина прийде до тями і згадає, що в чоловіка є бажання і… небажання.
І що бажання вона в ньому просто вбиває.
— І як тепер?
— Поки все в гострій стадії. Вона на мене накинулася, мовляв, мій синочок витворив отаке, від дружини загуляв, ну і я не змовчала, порадила їй у дзеркало подивитися й обміркувати, в чому причина того, що їй чоловік зрадив. А ти кажеш, що чоловік винен, що не витерпів таке поряд з собою!
А ви що скажете?
Бувають ситуації, коли дружина сама винна, що чоловік зрадив?
Чому?
