— Ти дарма не сподівайся, вони люди багаті, міські, вони за тебе Даринку нізащо не віддадуть! Заберуть і відговорять, та й що їй тут у селі робити? — дивлячись на свого онука Левка, знову бурчала бабуся. — Та годі, ба, зараз часи зовсім інші. Це раніше так було, а зараз ніхто не дивиться, звідки ти, міський чи із села

Знову онука з сусідською Даринкою бачили, ходить такий щасливий, а в бабусі за нього душа болить. Поїде Даринка, а він сумуватиме, ніяк не хоче зрозуміти, що така дівчина не для нього!

— Ти дарма не сподівайся, вони люди багаті, міські, вони за тебе Даринку нізащо не віддадуть! Заберуть і відговорять, та й що їй тут у селі робити? — дивлячись на свого онука Левка, знову бурчала бабуся.

— Та годі, ба, зараз часи зовсім інші. Це раніше так було, а зараз ніхто не дивиться, звідки ти, міський чи із села! — сміявся з її слів Левко.

А вона переживала, бачила, що онук нікого, крім Даринки своєї, не бачить, і засмучувалася.

Батько Даринки, Микола Васильович, чоловік свій, сільський, із сусідньої вулиці.

Одружився з міською, живе і працює тепер там, але щовихідних до матері в село приїжджає. І Даринку з собою привозить, літні канікули вона завжди у своєї бабусі.

Левко з Даринкою давно товаришують, навіть поїсти то до одних, то до інших прибігають. А найбільше вони люблять гратися в їхньому старому будинку, де зараз ніхто не живе.

Залізуть на горище, особливо в дощ, і не сумно їм разом ніколи.

Левко з батьками, молодшою сестрою Надійкою та з бабусею давно живуть у новому будинку, він поруч зі старим стоїть.

Батько, коли одружився, новий будинок поставив, сказав, що легше новий звести, ніж старий до ладу привести, та й тоді там ще бабуся з дідом жили.

Віктор Григорович і тесля, і столяр, і покрівлю крити може, на всі руки майстер.

Левко, як батько, хоче працювати, він уже багато чому в нього навчився і виїжджати від батьків із села не хоче.

І останнім часом мама Даринки почала турбуватися. Даринці шістнадцять, Левкові вже вісімнадцять, як би чого не надумала молодь.

Та й ні до чого її доньці така дружба, вона в місті вчиться, співає гарно. Її вчитель з вокалу каже, що Даринку чекає велике майбутнє. А тут якийсь хлопець сільський!

Мати Даринки, Ірина Юріївна, зовсім інша людина, незрозуміло, як вона взагалі за Миколу вийшла. Вона чисто міська, ходить гордо, говорить заумно.

З чоловіком до села рідко приїжджає, та й доньку налаштовує проти сільського життя, вважає, що тут робити нічого, бо справжнє життя тільки в місті. Ні до чого просиджувати в селі, у місті набагато більше можливостей себе реалізувати…

— Ви що там на горищі знову робили? — допитувалася бабуся Левка, коли вони ще менші були.

— Мріяли, розмовляли, я Даринці про зорі розповідав. А ще обіцяв їй, що я цей будинок відремонтую, і ми в ньому житимемо, а що, ба?

— Нічого, просто питаю.

— Ба, а Даринка згодна, вона хоче паркан синій, як небо. І щоб діти в нас були, а вона їм пісні співатиме і їх навчить.

— Які вам ще діти, самі ви діти, вирости треба, — бурчала бабуся.

Але не проганяла, думала, що виростуть Даринка і Левко, і минеться в них ця дитяча дружба. Так адже завжди буває, перше дитяче кохання недовговічне.

Тільки час ішов, а Левко і Даринка й не думали розлучатися, вони навіть не сварилися.

Вони йшли до річки, на свій улюблений далекий берег, і там Даринка співала для Левка, і голос її, легкий, як літній вітерець, дзвенів і лився, а птахи їй підспівували, приймаючи Даринку за свою.

Але прийшов час, Дарина вступила до музичного училища на вокальне відділення, і приїжджати стала все рідше й рідше.

Вони часто зідзвонювалися, але Даринка була дуже захоплена навчанням. Тим паче, що її незабаром почали запрошувати співати то на заході в парку, то у філармонії.

Левко дуже сумував, йому стало здаватися, що Даринка його забула.

Він уже працював разом із батьком і непогано заробляв. Потихеньку відкладав на їхнє з Даринкою весілля і чекав, коли вона закінчить навчання і приїде.

Але Даринка приїжджала рідко, була в захваті від свого нового життя, і тільки про це й говорила. Та ще й її мама якось бабусі Левка обмовилася, а швидше за все спеціально сказала, що у Даринки педагог з вокалу просто чудовий.

Максим і сам лауреат якихось конкурсів, хоча йому тільки тридцять.

Він уже собі ім’я зробив і він закоханий у Даринку, їх пов’язує спільна справа, так що весілля Дарини і Максима не за горами…

Бабуся Левкові не одразу це розповіла, спочатку боялася засмутити онука, але потім вирішила — що хлопець даремно чекатиме, нехай знає.

— Не чекай свою Даринку, у неї своє життя, а ти знайдеш собі дівчину до душі і теж будеш щасливий. Бачиш, їй там краще, не вийде у вас нічого!

Левко спохмурнів, почувши це від бабусі, а за тиждень вона побачила, що він у старий будинок пішов і почав гнилі дошки віддирати.

Потім матеріал привіз, на відкладені гроші купив, і ремонт почав. Стару підлогу розібрав, лаги виявилися не гнилі, міцні, вже добре.

— Ти що мовчиш, як німий? — не витримала бабуся, — Для чого тобі цей будинок знадобився?

Левко насупився, в очі їй не дивиться, але потім відповів неохоче:

— А я, ба, вирішив будинок до ладу привести, ми так з Даринкою ж мріяли й планували. Вона хотіла ще паркан синій, і стіл великий, а будинок щоб був зелений, як раніше.

Ось я й подумав, що якщо я будинок наш відремонтую, Даринка обов’язково до мене повернеться. Тому що це була спільна наша мрія дитинства, і ні в що інше я не вірю, ось і все!

— Так ти б запитав у неї, чи треба їй це тепер? — отетеріла бабуся.

— Не буду я нічого питати, слова тут зайві, ось зроблю, як намітив, і стане все ясно. Ніколи мені розмови ці розводити, мені працювати треба!

Батько у вихідні теж став Левкові допомагати, і незабаром старий будинок почав оживати.

Навіть бабуся вже не заперечувала, а щодня дивилася і раділа:

— І справді, як у минуле я потрапила, ми ж у ньому з твоїм дідом усе життя прожили, дітей народили і виростили!

Будинок знову як новий.

Але Даринка говорила Левкові, що в неї зовсім немає часу. Її вчитель з вокалу багато з нею займається, і вона хоче навчитися співати ще краще.

Левко їй не заперечував, він за Дарину тільки радів. Про (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) будинок він їй нічого не говорив, вирішив, що якщо приїде, то сама побачить. Ну а якщо не приїде, то значить, так тому й бути…

І одного разу Даринка йому зателефонувала дуже сумна, голос хрипкий, засмучений:

— Левку, я голос зірвала, перевтомилася на концертах, кажуть, не можна було так часто виступати. Але мене вчитель переконав, що це хороша практика.

Левку, я так за тобою сумую, тільки зараз зрозуміла, я з татом приїду скоро в село.

Даринка приїхала до Левка наступного ж дня і одразу пішла до нього.

— Левко, не можу я без тебе, знаєш, мені навіть не співається, і нічого не хочеться, я до тебе приїхала, ти мене ще чекаєш?

Він усміхнувся:

— Я тебе не просто чекаю, дивись, як ми з батьком старий будинок відновили. Підлогу поклали нову, покрівлю оновили. І навіть паркан новий та синій, як ти й хотіла. І стіл великий готовий.

— Йдемо швидше, я найбільше цього чекала, мені без тебе нічого не потрібно, — Даринка уткнулася йому в плече і мало не розплакалася від щастя…

 

P.S. Даринка і Левко живуть тепер у селі. Даринка закінчила музичне училище і вчить дітей у школі музики.

Її часто запрошують виступити, навіть в інші міста вона їздить, але завжди повертається в їхній з Левком чудовий будинок. Левко працює з батьком, зруби ставить, покрівлі криє, роботи вистачає.

А бабуся чекає не дочекається правнуків, навіть мама Даринки пом’якшала, тепер теж у село стала приїжджати.

— Село — це місце сили, тут не тільки голос відновиться, тут і люди добріші та щиріші, тільки в селі можна дихати глибоко і бути щасливим, — сказала якось мама Даринки, і всі розсміялися.

Де народився — там і згодився, але навіть якщо народився в місті, іноді так хочеться поїхати туди, де небо таке величезне.

Де джерела б’ють крижані і вода джерельна кришталева.

І де хочеться співати, любити і бути коханим…

Прекрасного вам настрою, любі наші читачі!