У батька постійного заробітку немає, а мама себе так загнала, що мені не віриться, що це вона, виглядає старше своїх років, спина згорблена, та й взагалі має серйозні проблеми зі здоров’ям, мені дуже шкода її, і я  намагаюся їй допомогти чим тільки можу

Мені 22 роки, так склалася ситуація, що нашій родині довелося переїхати до іншої країни. Винаймаємо однокімнатну квартиру і живемо тут утрьох. Спочатку тато просто їздив на заробітки, але покликав і маму сюди, казав, як усе буде добре, і що скоро ми купимо квартиру.

Старший брат одружився і живе своїм життям. У нас же на те, щоб оплачувати документи, винаймати житло зараз, харчування та на дрібні потреби йде багато грошей. Мама береться за будь-яку роботу.

Вона опустилася до того, що миє підлогу, де тільки візьмуть. І вона тягне на собі всю родину, тому що тато просто не працює. Хоч і за документи платити таки доводиться. На рік це виходить дуже пристойна для нас сума.

Я теж знайшла роботу. Все це триває вже три роки. У тата постійного заробітку немає. А мама себе так загнала, що мені не віриться, що це вона.

Виглядає старше своїх років, спина згорблена, та й взагалі має серйозні проблеми зі здоров’ям. Мені дуже шкода її, і я  намагаюся їй допомогти чим тільки можу.

Але її дістало, що тато сидить без роботи. Вона його довбає постійно і дійшло до того, що вона йому сказала, щоб він харчувався тільки за свої гроші.

А оскільки грошей у нього, власне, зароблених немає, він просто перестав їсти. Він спить на кухні на маленькому диванчику, замість подушки табурет. Мені дуже боляче дивитись на це.

Вони мої батьки, і я їх люблю. Мама ніколи не була така жорстока, у неї просто вже нерви здають, що скрізь треба догодити і підтримки ніякої з його боку і допомоги теж.

Але зараз настільки важко знайти роботу тим більше чоловікові передпенсійного віку, що його я розумію. Мама, чесно кажучи, сама винна, що так вийшло, бо бігала і все брала на себе і за 30 років будь-який чоловік звикне нічого не робити.

І я просто не знаю, як бути далі, бо разом вони не можуть бути. І окремо також не можуть. Тут поодинці він не впорається, вихід їхати всім додому, але й там вони будуть разом, тому що квартира одна.

Я втомилася. Мені боляче як за неї, так і за нього. Я не знаю, що робити далі. Я не можу кинути нікого з них, тому що я дуже хвилююся за їхнє здоров’я та життя.

You cannot copy content of this page