Єдина тема, через яку сваряться зараз Поліна з чоловіком, — це його друзі та його захоплення.
Щоправда, тема ця велика, вона розростається й заповнює собою вже майже весь їхній сімейний простір.
— А раніше, коли ви тільки зустрічалися? Хіба такого не було? — питає жінку подруга. — Він не їздив на ці збіговиська й зустрічі? Чи як? Чи ви разом їздили?
— Раніше такого не було, — похмуро відповідає Поліна. — Ні, він їздив, спілкувався з друзями. Але десь раз на місяць або й рідше. Іноді зі мною.
Але взагалі, йому приємніше було проводити час зі мною, бувало, він навіть відмовлявся від запрошень.
Не від усіх, але від багатьох. А зараз просто катастрофічні масштаби цього всього.
Щотижня, кожні вихідні, ще й заявив, що два тижні відпустки влітку він проведе «з мужиками», як тобі таке? Це я ще про гроші не кажу.
Поліні 32 роки, у них із чоловіком донька, яка восени піде до дитячого садочка.
І плани в Поліни є: провести чотири тижні на морі в серпні, адже в неї ще поки що декретна відпустка, а в чоловіка просто відпустка, доньку хочеться оздоровити перед садочком, та й взагалі, коли ще вони зможуть поєднати свої відпустки, це ж не завжди просто й залежить тільки від них самих.
А чоловік несподівано відповів, що з дружиною та донькою зможе провести тільки днів десять, а потім вони з хлопцями збиралися на два тижні їхати на риболовлю, на Дніпро, машинами.
Те, що дружина з дитиною не планувала добиратися до Одеси потягом, а розраховувала, що вони всі разом поїдуть власним автомобілем, — це проблема дружини:
«Усі ж якось їздять, купи квитки назад, туди я вас довезу».
Чоловік Поліни захоплюється історичною реконструкцією, риболовлею, кемпінгом та іншими «чоловічими» забавами.
Раніше була тільки риболовля.
Їздив із друзями на водосховище з ночівлею на вихідні, міг зірватися на якийсь чемпіонат, не більше.
А потім, уже в шлюбі, захопився й усім іншим, що популярне в його колі спілкування.
Якраз тоді в них донька зʼявилася.
І Поліна з невдоволенням стала помічати, що на пальцях може перерахувати вихідні, проведені чоловіком із родиною, найчастіше тата й чоловіка просто немає вдома.
— У будні він працює, й ми з дитиною його не бачимо, — сердиться Поліна. — У вихідні він скаче по озерах і полях, і ми його не бачимо. Я, чесно, вже мало розумію, я заміжня чи ні?
Життя в чотирьох стінах. І це життя матері-одиначки. Я вирішую побутові проблеми сама, я їду до родичів на вихідні теж сама. Своїм ходом на маршрутці чи на таксі.
Я йду на день народження до його двоюрідної сестри сама, залишивши доньку своїй мамі. Це нормально?
Чоловік із п’ятниці або напередодні вихідних починає щось збирати, наспівує, видно, що в нього настрій поліпшується з кожною хвилиною.
А в Поліни він так само стрімко котиться вниз.
— Я ж не винен, що в тебе немає таких серйозних захоплень, як у мене, — розводить чоловік руками. — От якби ти чимось подібним зайнялася, я б не був проти, чесно.
— Моє захоплення зараз — це донька, — сердиться Поліна. — Куди я від неї поїду? Чи з собою тягти? Чудово, а чому ти тоді доньку з собою ніколи не береш, якщо вона не завадить твоєму захопленню?
— Бо в нас чоловіча компанія, бо дитині там не місце, мені відпочивати чи за дитиною дивитися, щоб вона не поранилася, не впала у воду, не обпеклася біля багаття, поїла, покакала й таке інше? — починає агресувати чоловік.
— О, чудово, тобто мені треба завести хобі, припустимо, в хорі співати. А самій стояти на сцені, але так, щоб дитина за мою спідницю трималася?
Чоловік ображено сопе, але все одно їде або в п’ятницю ввечері, або в суботу вранці.
Щоправда, одного разу Поліна навіть ультиматум поставила: або їдемо разом, або розлучаємося, доньку залишу в своєї мами.
Чоловік усміхнувся, але дружину з собою взяв.
— І нічого доброго з цього, звісно, не вийшло, — зізнається Поліна зітхаючи. — Сиділа в його компанії, мені було відверто нудно, розмов я не розуміла, ніхто мене й не намагався залучити до розмови, спільних спогадів у мене з ними немає.
— А що, жінок, крім тебе, там не було?
— Чому не було, були. Кілька дружин і подруг, але видно, що вони постійно «в темі», поділяють захоплення чоловіків, самі цим горять.
Ні, справа не в ревнощах, справа в тому, що чоловік категорично відмовляється дозувати своє дозвілля й приділяти час родині, а я в чотирьох стінах живу й уже звірію від такого життя.
— Нічого, вийдеш на роботу… — починає втішати подруга.
— І взагалі бачитися перестанемо, — перебиває її Поліна. — Донька в садочку або в моєї мами, у будні ми — по роботах, у вихідні я знову одна в чотирьох стінах. А гроші! Знала б ти, скільки він на це витрачає грошей!!
Матеріально, до слова, подружжя живе дуже навіть непогано.
Поліна йшла в декрет з хорошого місця, живуть (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) вони в трикімнатній квартирі, купленій в іпотеку, розплачуються з банком грошима від здачі дошлюбної двокімнатної квартири чоловіка.
Є гараж, гарна машина, якій усього чотири роки. Велика прохідна машина, чоловік брав її під своє хобі.
І заробляє чоловік Поліни пристойно, значно вище середнього, тож вони не голодують, можуть собі дозволити й обновки, й покупки, й відпочинок. Але…
Поліна мріє про дачу за містом, вона взагалі б купила другу машину, адже цією користується майже виключно чоловік.
— Мені намет новий потрібен, — оголошує чоловік. — Новий причіп, новий багажник. Дещо для риболовлі пригледів і треба викупити тканину, віддати костюм на пошиття.
Тканина — це не просто тканина, це якесь спеціальне дороге сукно, з якого чоловік пошиє черговий історичний костюм.
Не сам пошиє, а віддасть тому, хто цим займається. Не за копійки, звісно.
А де костюм, там і ґудзики до нього, неодмінно автентичні, які коштують як крило від літака, а до них ще багато всього, що просто так не купиш і замінити нічим не (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) можна, а інакше — «не рахується», засміють.
Не приймається в них підробка, має бути все достовірно.
— От і зараз, він збирається на Дніпро влітку, готується так, що за ці гроші цілому табору можна місяць відпочити й ні в чому собі не відмовляти.
А я буду чатувати на квитки на серпень, а якщо не куплю, то й наш із донькою відпочинок триватиме всього десять днів.
І машини мені поки не бачити, як власних вух. І чоловіка не бачити у вихідні та свята, у них і на червневі вже все розплановано.
Таке відчуття, що навіть якщо я раптом помру, чоловік не зможе прибути на прощання, щоб своїх товаришів не підвести, — сумно жартує Поліна. — Хіба це життя?
А подруга жінки в цей момент розмірковує про те, що якби чоловік дав їй гроші для відпочинку на морі, на цілий місяць, якби він купив їм трикімнатну квартиру або, скажімо, вбрання, як у Поліни, вона могла б собі дозволити, то… хай би хоч рибу ловив, хоч по полях скакав в історичному костюмі.
А поки що в подруги іпотека, збори дитини до школи, невеличкі зарплати й лише мрії, що вони зможуть поїхати у відпустку колись, хай не цього року.
Їй проблем Поліни не зрозуміти.
А вам?
