На дружині порошинки здував, про себе взагалі не думав. Все робилося для неї та для її дитини від першого шлюбу. Потім настала криза плюс різні додаткові проблеми, пов’язані з переїздом до іншого регіону.
У мене з’явились великі проблемі на моїй фірмі, яка забезпечувала, якщо не розкішний, але хороший рівень життя, і тут фірма перестає свою діяльність. Влаштувався найманим менеджером, але приносив додому вже не 70 тис грн, як раніше, а 23 тис грн.
І мені швидко пояснили, що я став із цієї причини непотрібним. Начебто й не було 12 років життя заради неї. У дружини з’явилася яскраво підкреслена косметика, стала пропадати ночами. Звичайно ж, найпростіші пояснення — у подруг, мовляв, ночувала.
Потім я поїхав ненадовго у справах, а назад мене вже не пустили. Живу зараз у чужому регіоні, житло своє, але на роботу через 52-річний вік не влаштуватися. Друзів немає — вони всі на батьківщині.
Працюю за копійки (15 тисяч гривень) в інтернеті. Мене так це шарахнуло по голові, що вже третій рік не можу прийти до тями.
Пройшло розлучення 9 місяців тому, дистанційне. Намагався знайомитись в інтернеті, але ніяк не можу забути дружину, хоча вона створила відверту підлість.
І як із цієї пастки (насамперед психологічної) вибратися, теж не знаю як. В жінках зараз бачу жорстоких розважливих істот. Таке відчуття, що почав потихеньку божеволіти.
