– У гріху живете? Не розумію я цього, – і прикрикнула на Олену. – Ну чого стоїш стовпом? Чоловік у тебе не нагодований, ходімо я тобі картоплі дам, сала, яєчок від курочки, нещодавно зібрала. І молока наллю від моєї Марти

Олена йшла сільською дорогою на високих підборах і не розуміла, що відбувається навколо неї.

– Ти куди мене привіз?! – обурювалася вона та питала свого чоловіка.

– Як куди? Куди просила! Тобі ж захотілося незвичайного відпочинку? А тут його достатньо! – посміхнувся Андрій.

– Ти серйозно? Я хотіла гори, Карпати, Говерлу або на хоча б з наметом в ліс, а не забуте Богом село! Тут напевно й не живе ніхто!

Андрій підвів її до старенького, але добротного будинку.

– Живуть, не вигадуй, – сказав чоловік. – Сусідка у нас тітка Тетяна живе, вона за будинком і приглядає. А через чотири хати – дід Михайло живе…

– Я туди не піду, – відповіла Олена і каблук міцно зайшов у землю. – О, Боже! Я зараз же викличу таксі та додому поїду!

Андрій, тим часом відчинив двері й гукнув до неї:

– Дзвони скільки хочеш, от тільки тут мобільного зв’язку немає!

Олена покрутила в руках марний тепер мобільник і знехотя пішла слідом за Андрієм. Він уже стояв посеред кімнати та побачивши дівчину, сказав:

– Як же ж добре!

Вона озирнулася і скривилася.

– І що тут доброго? Пічка? – пробурмотіла жінка.

Він з жалем подивився на неї.

– Нічого ти не розумієш, міська дитинка. Ти подихай повітрям, це ж казка! Ще тут річка недалеко є.

– Андрію, любий, поїдьмо назад, га?! – благала вона. – Мені тут страшно й незатишно…

Він обійняв її за плечі.

– Ну вже ні, люба. Я відпочивати приїхав. А ти якщо не хочеш залишатися, то будь ласка. До міста хіба пішки тупай. А можна ще через ліс, так коротше.

– Ти мене не любиш… – заплакала Олена…

…Стосунки у них зав’язалися рік тому. Андрій заїхав у справах на фірму, де Олена працювала консультантом.

Йому сподобалася дівчина і він особливо не церемонячись, запросив її на побачення.

Вона погодилася. Ще б пак. Андрій красивий, статний і впевнений у собі чоловік.

А те, що старший, так це ще краще, значить серйозніший за тих молодих людей, які до неї завжди залицялися. Через місяць вона переїхала до нього, у простору квартиру.

Сама вона жила хоч і в центрі міста з батьками, але будинок уже був старим і вимагав капітального ремонту. Андрій балував її, подарунки, квітами. Вона пішла з роботи й повністю поринула в те життя, про яке так довго мріяла.

Салони краси, дорогі ресторани. Тільки одне її бентежило – Андрій не кликав її заміж.

А тиждень тому вона стала просити:

– Любий, а з’їздьмо, відпочинемо. Кудись далеко від цивілізації. Де ми будемо тільки вдвох.
– Удвох, кажеш? – хитро примружився він. – А що це ідея. Ти збирай речі, а я все влаштую…

– Ось і влаштував, думала про себе Олена, відкриваючи валізу. – І ось куди тепер ці речі модні вдягати? На річку?

Вона схлипнула, але сльози притримала… Олена вийшла на ґанок і мимоволі залюбувалася. Яка краса! Але побачивши Андрія з якоюсь жінкою, вона знову спохмурніла.

– Познайомся, тітка Тетяна, це Олена, – сказав Андрій, посміхаючись.

– Дружина твоя чи що? – допитливо оглянула дівчину сусідка. – Аж надто квола, – похитала вона головою.

Андрій засміявся.

– Вони в місті всі такі, тітка Таня, поповніти переживають. А так Олена просто моя дівчина, ми не одружені.

Жінка докірливо похитала головою.

– У гріху живете? Не розумію я цього, – і прикрикнула на Олену. – Ну чого стоїш стовпом? Чоловік у тебе не нагодований, ходімо я тобі картоплі дам, сала, яєчок від курочки, нещодавно зібрала. І молока наллю від моєї Марти…

…Олена вже хвилин десять поралася біля печі. Андрій заніс дров і сказав, розтопити, поки він води наносить.

Вона якось напхала дрова в піч, але скільки не пробувала розтопити, нічого не виходило. Вона розмазуючи сльози по брудних щоках, знову пробувала і знову…

Андрій зайшов і мимоволі засміявся, до того Олена була кумедна. Модельна стрижка розтріпалася, обличчя в сажі заплакана. Він обійняв її.

– Ну пробач, я якось не подумав, що ти грубку жодного разу не розпалювала. Давай покажу, як це робиться…

Сніданок Олена таки, якось приготувала.

– Смачно було, сказав Андрій.

І Олена підбадьорилася. Значить, і вона щось може.

– Ти сходи, погуляй, – сказав їй Андрій. – Тільки не далеко, а то й заблукати можеш. А я діду допоможу на сараї дах полагодити.

Олена й пішла. Побачила велику галявину і вирішила нарвати квіти. Букет вийшов великим та красивим. І раптом ззаду шелест.

Вона озирнулася.

– О, Боже!

Щось рогате й бородате! Стоїть і дивиться на неї, тільки борода трясеться. Олена закричала, воно стало наближатися до неї. Вона побігла, а воно за нею… Раптом Олена опинилась на землі…

– Ну ти даєш, кози злякалася, – ніс її на руках Андрій.

– Ага, злякалася, – уткнулася вона йому в плече. – Вона така страшна, рогами трясе…

Андрій зайшов у будинок і посадив її на лавку.

– Ну подивімося, що в тебе там з ногою.

– Нічого страшного, розтяг невеликий. Полежати доведеться трохи, – сказав він.

– А що ж я робити буду? – в Олени затремтіли губи. – Тут навіть телевізора немає.

– Андрій задумався, а потім усміхнувся.

– А я тебе до тітки Тані відведу. У неї й телевізор є, а захочеш і навчить тебе чомусь.

Олена злякалася.

– Ні, я краще тут побуду, а до неї я не хочу. Вона кричатиме…

…Через місяць Олена командувала Андрієм.

– Ти варення з соленими грибами в багажник поставив? Ось тобі ще, помідори постав. Уявляю, як батьки та подружки здивуються, що всю цю красу, я власними руками робила.

І знай Андрію, я до тебе не поїду, вези мене до батьків. Не хочеш одружуватися, то не мороч мені голову. Не можна у гріху жити, правильно тітка Таня каже. А я як приїду, на роботу влаштуюся. Сама себе забезпечуватиму!

Тітка Таня тим часом шепотіла Андрію:

– Бери дівку заміж, не прогадаєш. Гарна вона. Вперта, хоч і плаксива. Але нічого, ще раз привезеш, людину з неї зроблю.

Андрій кивнув.

– Та я вже й сам вирішив. Ось у місто тільки приїдемо, я як і має бути до неї свататися прийду.

Олена махала рукою, поки дві самотні фігури не зникли з поля зору.

А потім відкинулася на сидіння й зареготала.

– А відпочинок і справді вдався. Надовго вистачить.

Андрій засміявся.

– Отож! Я знав, що тобі має сподобатися!