Мені 25 років, Валерію 33 роки. Спілкуємося два роки.
Він мій перший чоловік і зараз він моє кохання. Я хочу сім’ю, дітей, але вже кілька разів дитину ми не залишали, не могли залишити (хоча все залежало від нього).
Останній раз був важким, я не хотіла цього робити, але він сказав лікареві, щоб вона це зробила. Навряд чи зможу мати дітей після цього, але все в Божих руках, наразі лікуюсь.
У мене хороша сім’я, живемо в центрі міста, маю свою квартиру, яку здаємо, у брата своя. Батько помер 3 роки тому, мама у нас єдина, дуже любимо її.
У нього теж хороша сім’я, є своя квартира теж у центрі, робота непогана, машина. Все ніби нормально, любить мене, нікому не віддасть, це точно.
Але в нього коло спілкування специфічне, всі з багатих сімей, здебільшого у яких матері заробили собі на життя чимось. Вони гуляють, ті, хто одружений із сім’ями, інші самі по собі.
І витрачають гроші ліворуч і праворуч, а він не може собі дозволити так, як вони витрачати, і він почувається не таким успішним. Навіть його друзі запропонували продати квартиру, щоб у такий спосіб роздобути грошей на розваги.
Але я категорично проти такого кроку ще хочу ремонт у його квартирі зробити на свій смак. Але річ у тому, що це все його хвилює більше, ніж сім’я та стосунки.
Він не думає, що потрібно одружитися і планувати дитину, хоча його вік вже дозволяє це. Не думає про наше майбутнє, а думає про те, що подумають друзі, як вони ставляться до нього.
Йому хочеться всього, що є в них. Хоча у нас все нормально з грошима, я теж працюю, ми сім’ю зможемо добре утримувати.
Нехай не на Мальдіви, але загалом пару тижнів можемо відпочити в Буковелі. А якщо б він міг виїзджати з країни, то могли б подорожувати до Європи.
Стосовно цього він також переймається, бо його другі й зараз можуть собі дозволити закордонний відпочинок. Гроші є, тож для них це не проблема.
Але він все одно думає про інше життя. Так виходить, що якщо він не підходить їм таким, яким є, значить і мене вони не сприймуть.
А мені не потрібний весь цей награний театр, я хочу жити для себе та для рідних. Як мені вчинити у цій ситуації?
Чекати всього того, що він чекає або залишити з ними його, і покинути його з дурними судженнями?
Я сім’ю хочу, дітей, хочу зрештою справжніх друзів, а не таких меркантильних, як у нього. Він каже, що я його життя, що він кохає мене, навіть більше, ніж себе, а після всього, що відбувається, я починаю сумніватися і просто не вірю.
