У мене ідеальні стосунки зі свекрухою. Я всім подругам завжди говорила, як мені пощастило з нею, вони заздрили, бо майже кожна з них була незадоволена своєю свекрухою. В однієї мати чоловіка постійно втручалася в їхнє життя, критикуючи невістку, інша не звертала уваги на онуків і займалася лише собою.
Прикладів багато, і я почала ще більше любити і цінувати свою свекруху. До одного неприємного для мене моменту. Живемо ми з чоловіком окремо, маємо двох дітей. Щовихідних ми відвідуємо свекруху, так було й цього разу. Приїхали, посиділи, настав час їхати.
Як завжди, все було чудово. Вже від’їхавши від будинку, я виявила, що забула у свекруки приготовлений нею пакет із пиріжками. Вона спеціально пече щоразу до нашого приїзду, щоби діти не їли магазинну випічку. Чоловік не хотів повертатись, але я наполягла, боячись, що свекруха образиться, ще подумає, що спеціально не взяли.
Чоловік залишився в машині, а я піднялася на поверх і чую голос свекрухи та моє ім’я. Я сповільнила кроки, чую, як вона каже сусідці: «не пощастило моєму Вадику з дружиною, але я змушена терпіти, щоб у них не було конфліктів, адже двоє дітей уже, куди подінешся».
Я не стала більше слухати, йду, ніби нічого не чула, тут свекруха, побачивши мене, каже: «Доню, що сталося». Я пояснила. Свекруха швидко глянула на сусідку (стоять обидві на порозі своїх квартир), як би кажучи: «ну що я тобі казала, навіть не полінувалася за їжею повернутись».
Мені було дуже неприємно, я вже шкодувала, що повернулася, забрала пакет та пішла. Спершу не хотіла чоловікові нічого розповідати, але в машині не витримала та розплакалася. Чоловік сказав, що треба вдавати, що нічого не трапилося.
Я сама не хочу з’ясовувати стосунки, але як забути те, що чула? Тепер заздрю своїй подрузі, якій свекруха все говорить у вічі, то хоча б знаєш, як людина до тебе ставиться.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…