У мене своя родина, своя квартира, де зараз ремонт і ми переїхали тимчасово до моїх батьків. Влаштувалися у моїй колишній дитячій, було зручно й на роботу звідси ближче, і все було б нормально, якби не постійні сварки батьків.
Я навіть уявити не могла, що останнім часом вони так живуть, лаються. При мені, коли я жила вдома, ніколи такого не було і батьки завжди були для мене прикладом.
Не встигну прийти з роботи, як мама йде скаржитися на тата, каже, що він її розлюбив, постійно кричить, іде з дому надовго. Мама почала плакати.
Я не могла зрозуміти, як мій добрий, веселий тато міг стати таким, поки одного разу не переконалася сама і вирішила з ним поговорити. Справа в тому, що тато нещодавно вийшов на пенсію, але очікуваного відпочинку, на який він так чекав, не вийшло.
Через місяць він занудьгував удома, він звик бути завжди в колективі, у центрі уваги, у нього була своя бригада на будівництві, а тут завжди вдома один. Та й вік свій усвідомив і не міг до цього звикнути.
Може, згодом усе налагодилося, якби мама була з ним більш делікатною. Увечері, коли ми всі зібралися за столом, мама розпочала першу розмову з ним про те, що він у нас єдиний, хто тепер не зайнятий, то завтра з’їздить на дачу та посолити капусту.
Тато розлютився і пішов у свою кімнату. Я намагалася пояснити мамі, що вона не має рації, але тут образилася мама: «Чому ти на його боці»?
Та ні на чиєму боці. Я просто хочу, щоб вони жили як раніше.
Ще й чоловік каже, що я маю їх помирити, поки вони не розлучилися, і тоді буде вже пізно. Не розумію їх, залишилися тільки вдвох, гроші на життя є, ще й я допомагаю, здавалося, живи та радій.
Але вони й самі нормально не мешкають і мені проблем додали, але що я можу для них зробити, як їх помирити? Зовсім не розумію, що робити, бо раніше такого не було.
