У мене є дитина від минулих стосунків, і помилятися у партнерах мені не можна, раніше мої чоловіки були агресивні та вимогливі, наші погляди ніколи не збігалися

Зустрічаюся з чоловіком близько двох років, він дбайливий, люблячий, не скупий, єдиний з хлопців, хто зміг порозумітися з моєю мамою. Якщо коротко, то чоловік мрії, після минулих стосунків він – найкраще, що могло зі мною статися.

Але є проблема, я його не кохаю. Думала, стерпиться-злюбиться, але ні.

Не сумую, не цікавлюся ним, нічого не відчуваю. І найжахливіше, що я ще закохалася в іншого.

У того, з ким одразу почалися сварки та закиди. Ми зустрічалися кілька тижнів, і я не витримала.

Із нинішнім так і не розлучилася. Але вирішила, що зради — це край, і настав час йти, проте зізнатися не змогла, сказала, що просто розлюбила.

Він був проти і почав возити мене по всіх заходах та кафе. Наші плани на життя збігаються, у нього «мій» типаж зовнішності і характер прекрасний, але я досі відчуваю потяг до інших хлопців.

Гидко від того, як я роблю, але не можу втратити його, бо боюся жахливо, що не зможу більше знайти такого доброго і дбайливого чоловіка.

У мене є дитина від минулих стосунків, і помилятися у партнерах мені не можна. Раніше мої чоловіки були агресивні та вимогливі, наші погляди ніколи не збігалися.

Говорила з батьками, з друзями, усі кажуть, що пошкодую і не треба розлучатися. Мама каже, що бути коханкою треба, коли вже є чоловік, ось тоді життя вдалося.

Я завжди такі вислови зневажала і була впевнена, що ніколи не стану як вона, але, здається, вже стала. Розлучатися пробувала, було без нього погано.

Не розумію, чого хочу і що мені треба, я, виходить, просто користуюся ним. А якщо залишуся з ним, то це використання продовжиться.