Мені 27 років, у мене дві донечки, чоловік. Слава Боже, є де жити і на що, але є одне «але», у мене є незрозумілі здібності до магії, які я успадкувала від своєї бабусі. Так я живу вже 5 років, і чим далі то ця вся чортівня набирає обертів.
Я виросла у великій і дуже бідній родині. Нас у батьків п’ятеро, середня я. У садок я не ходила, а у школі навчалася дуже добре. Далі коледж, університет та сім’я.
Моя бабуся по батькові була наче хороша людина, але з нею мало хто спілкувався, її всі боялися і вважали відьмою (причому чорною). Навіть моя мама і сам батько її якось цуралися.
Коли баба злягла (їй було років 75) батькам довелося її забрати до себе, а мені довелося допомагати, за нею доглядати, і я навіть потоваришувала з нею. Вона за 6 місяців померла. Отут усе й почалося.
Всі кажуть, що її здібності передалися мені, та й я наче сама це бачу, але причина в тому, що я не хочу їх мати. Я — віруюча людина (від мами мені пішла любов до Бога) і дуже негативно ставлюся до всього такого.
Але ось був такий випадок, мені сняться похорони людини, а через три дні людини дійсно не стає. І найчастіше випадки випадкові або ще в дуже молодому віці. І такі пророчі містичні сни у мене трапляються рази 3-4 на місяць.
А ось ще, я бачу душі тих, кого не стало і можу з ними говорити. Я розумію, як все це звучить, але в мене здорова стійка психіка, хоча коли все тільки почалося, то я й сама думала, що мій дах протік і поїхав.
Чоловік спочатку жартував із цього приводу, а зараз іноді навіть боїться мене (сам зізнався, що важко іноді навіть ночами чути мої розповіді уві сні). Я втомилася і не хочу жити із цим.
Я читаю Біблію, молюся, але не знаю, як жити далі. Дуже важко передвіщати біду для людей, попереджати їх про прийдешні неприємності, але тримати це в собі ще важче. Розумію, що гріх це все великий, але якийсь глухий кут.
Випадково посварилася з однією сусідкою і якось мимоволі побажала їй зла. У неї двоє дорослих синів і того ж дня вони потрапили в аварію, все закінчилося дуже погано.
І я боюся, що це через мене все сталося. Я втратила майже всіх друзів, якось навіть мама мене почала цуратися. Психологи, дізнавшись про мою проблему, не беруться за мене, священики розводять руками.
Я або здурію, або залишуся самотня і тоді точно збожеволію. Дітки ще маленькі і мало що ще розуміють, але в садку вже доньку запитують: «Чи правда, що твоя мама відьма?».
