Мені цього року буде 60 років. Я вдова вже вісім років. Живу сама, діти далеко. У мене є подруга, від якої нещодавно пішов чоловік. Я їй співчуваю, заспокоюю, а в душі солідарна з ним. Я не тішуся її неприємностям. Просто я їх давно знаю, дружили ще сім’ями. У молодості вона була розпещеною і примхливою. Коли ми приходили у гості, говорила подруга з чоловіком лише наказним тоном.
До старості вона перетворилася на стару, що бурчить. Чомусь перестала стежити за собою, хоч час і гроші є. Мабуть, вирішила, що чоловік і так нікуди від неї не дінеться. А він узяв та й пішов. Не до іншої жінки, а поїхав до рідного селища до старшого брата. Той нещодавно овдовів, мешкає сам. Чоловік подруги кілька разів з’їздив у гості, а потім поїхав назовсім.
Надії, що відпочине від дружини та повернеться, немає. Він подав на розлучення, залишив усе їй та дітям. Має гарну пенсію, ще й руки золоті. Думаю, що не пропаде. Я рада, що він хоча б на старість років поживе спокійно. Але подрузі цього не говорю. Все одно не зрозуміє, тільки образиться.
За поведінкою її дочок я зрозуміла, що вони такої думки, як і я. Спілкуються з татом і навіть не приховують цього. Подруга ображається, але боїться, що й доньки перестануть приїжджати до неї. Тож мовчить і тихо плаче.
Мені шкода її, але вона сама й винна. Але якби я їй все розповіла, вона б все одно не зрозуміла, в чому не мала рації. І таких прикладів бачу багато. Колишня співробітниця також залишилася сама.
Після 24 років шлюбу чоловік пішов до іншої. Я її бачила та зрозуміла причину. Їй ще 50 років немає, а вона вже виглядає, як стара. Хоча це і не правильно, що я на боці чоловіків, але в більшості випадків жінки самі й винні.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…