Чоловік з відрядження повернувся вже неабияк на взводі, з того, як він двері відчинив, а потім сопів, роззуваючись, я зрозуміла, що свекруха синові вже подзвонила і на мене наскаржилася.
Гаразд, я зробила вигляд, що нічого не помічаю, покликала чоловіка обідати (була субота). Поїв, трохи подобрів, але все одно не втримався від докорів:
— Як ти могла залишити безпорадну людину в біді? Тобі ж мама написала, що сестра з дитиною гостює у своєї інститутської подруги, що вона вдома сама, що не може навіть поїсти собі приготувати. Невже в тебе немає ніякого співчуття?
Співчуття в мене є. Як і чекаю я дитину вже 25 тижнів. Ми з чоловіком у шлюбі 9 років, живемо зараз у моїй спадковій однокімнатній квартирі, взяту в кредит трикімнатну здаємо, гасимо борги з оренди. І дітей у нас немає поки що, а в положенні я вже втретє. Перші дві закінчилися сумно на ранньому терміні.
У чоловіка є мама, з якою ми від самого початку не те щоб не ладнали, але напруга відчувалася і ми один одного явно недолюблювали. У низці претензій до мене мами чоловіка було й те, що я ніяк не можу подарувати чоловікові дитину. Особливо, коли 3 роки тому у сестри чоловіка зʼявився син.
— Ось, ви стільки років живете, а все ніяк, а Наталочка вже ощасливила чоловіка синочком. І року після весілля не минуло.
Року справді не минуло, 4 місяці всього з дати реєстрації шлюбу. У “щасливиці” все пішло за прискореною програмою. І сімейне життя зокрема. Через рік після появи дитини, Наталка повернулася жити до мами.З нею я, до речі, не конфліктувала. Тій узагалі байдуже на всіх, була б сама сита і щаслива.
Місяць тому чоловік оголосив, що його відправляють у 3-х тижневе відрядження. Я почуваюся нормально для свого становища, працюю, лікарі налаштовані оптимістично. Усі належні для мого терміну процедури зроблені, аналізи та огляди проходжу регулярно. Намагаюся берегтися від інфекцій (минулого разу я примудрилася підхопити грип). Я навіть громадським транспортом не користуюся, пішки на роботу і назад ходжу, у магазинах надягаю маску.
Чоловіка у відрядження зібрала, а за кілька днів до його повернення прийшло повідомлення від свекрухи. Мама чоловіка дзвонити не дуже любить. У неї месенджер встановлений на ноутбук, сидить і простирадлами текст строчить. А можливо, цього разу вона навмисне не стала дзвонити, а саме писала.
Загалом, приходить мені петиції від мами чоловіка:
“Я вивихнула праву руку, ні в магазин сходити не можу, ні навіть поїсти собі приготувати. Донька застрягла в подруги в столиці з онуком, син у відрядженні. Мені тепер – хоч із голодухи помирай”.
Набираю, не відповідає. Хоча логічніше було поговорити, ніж лівою рукою по літерці на ноуті настукувати повідомлення. Ну гаразд, хіба мало. Пишу їй:
“Зайду, коли піду з роботи. Що конкретно треба купити і приготувати?”
Свекруха замовила продуктів, побажала, щоб я зварила їй курячу локшину і зробила щось на друге. Вона, мовляв, лежить і від болю в правій руці навіть лівою майже не ворушить. Я ще поцікавилася, чи була мама чоловіка у лікаря, може, рентген потрібен, гіпс і все інше. Відповідь: “Лікар був. Нічого не треба. Поїсти приготуй і продуктів привези”.
Ну гаразд, допрацювала, зайшла в магазин, купила курку, сир, бананів трохи, фарш узяла з наміром наробити фрикадельок або котлет для свекрухи, яка квола на одну руку. Те, що щось не так, я зрозуміла ще до того, як мама чоловіка відчинила мені двері: у квартирі звуки кашлю.
— Ой, заходь, – відчинила мені спокійно двері ПРАВОЮ рукою свекруха, взявши в мене з рук пакет точно такою самою здоровою лівою. Зате очі й ніс червоні, горло замотано. Видно ж, що в людини грип або ГРВІ.
— А якби я сказала, що застудилася, ти б не прийшла, – каже спокійно, помітивши в моїх очах обурення, – та я ноги промочила, не бійся, я не заразна.
Вибачте, але після брехні про руку, у брехню про промочені ноги я вже не повірила, розвернулася і пішла швидким кроком до виходу, розсудивши, що раз із руками все гаразд, продукти тепер є, свекруха зможе сама собі зварити прекрасно курячий бульйон. Та й решту цілком подужає, якщо не сьогодні, то через кілька днів точно.
Повідомлення від свекрухи про те, що я бездушна негідниця, яка кинула її на прощальному одрі, я отримала. Відповідати не стала. Навіщо? Але повідомленнями мені вона ж не обмежилася. Те ж саме вона в фарбах розписала моєму чоловікові. І йому, до речі, теж була історія про вивихнуту руку і жодного слова про соплі вожжою.
Я чоловікові показала і наше листування. Оскільки минуло вже 4 дні, а свекруха все писала синові отруйні слова про його черству дружину, я зробила висновок, що свекруха вижила. І навіть з голоду не померла.
— Я не маю наміру ризикувати і цією дитиною, – кажу чоловікові, – твоя мама мене просто обдурила. Якби вона попередила, що в неї нежить, то я б просто пакет залишила біля дверей, навіть не стала б дзвонити в дзвінок.
Чоловік з’їздив до мами. Приїхав злий, як чорт. Свекруха зустріла його з рукою, що висить на косинці. Гострі симптоми застуди вже минули, з усього виходило, що це я безсердечна брехуха. І тут дзвінок чоловікові від сестри:
— Привіт, як з’їздив? Я? Я додому збираюся, квитки на завтра взяла на автобус. Яка рука? Вона ще й руку вивихнула? Коли? Я їй дзвонила 6 днів тому, сказати, що ми виїжджаємо, а вона заборонила. Сказала, що в неї грип, щоб я з її онуком сиділа там, де зараз сиджу, що вона не хоче нас заразити. Так що з рукою?
— Мабуть, нічого, – буркнув чоловік.
-А що я мала сказати і зробити? – виправдалася свекруха, – У Наталочки дитина маленька, онукові хворіти небезпечно. А з твоєю дружиною що б сталося? Вона ж ходить на роботу, з людьми спілкується. А тут важко було суп зварити хворій свекрусі? Маску б одягла і все справи. А дитинку там в животі все захищає.
Краса, онукові хворіти небезпечно, а в положенні невістці можна? Але ж ми не робили таємниці з того, за яких обставин я минулого разу дитину втратила. Чоловік трубку кинув. Нервує, з мамою вже кілька днів спілкуватися відмовляється.
Звісно, це не перший випадок, коли свекруха спотворює правду. Були деякі моменти. Але ці події мій чоловік прийняв дуже близько до серця. Ми вперше так близько підійшли до виконання заповітної мрії про дитину, а свекрусі начихати на все. У буквальному сенсі слова.
