У шлюбі понад 10 років, чоловік став дуже холодним, а психолог каже, що проблема в мені

Для чоловіка я „гумова Зіна“, прибиральниця та прачка.

Мені 43 роки, одружена, синові 13 років. І я не почуваюся жінкою, зовсім. Подруг немає. Удома я прибиральниця, прачка, «гумова Зіна», вибачте, іншого опису не підберу. Насилу виносила одну дитину, на другу так і не наважилася, тому що чоловік був не помічник, а другий син.

Чоловік – єдиний чоловік у моєму житті. Знайомі ми з 2005 року, одружилися 2007-го. Останнім часом ми розходимося з ним у поглядах, хоча раніше добре розуміли одне одного.

Терпіння в ньому ніколи не було, але тепер з’явилося нетерпіння до моїх сліз (хоча я реву рідко, коли зовсім прикро стає), байдужість («я тобі давно говорив, займайся, це все відмовки, що часу не вистачає»), навіть шкіра холодна стала.

Мене обіймає лише за окремі частини тіла, ну ви зрозуміли! Нагадую, що в мене талія є, але все одно якось все грубо: «Гей ти, чуєш ти», — ніби жартома, але вже стає гидко.

І в цьому плані він не хоче змінюватися, хоча дивиться та слухає розумних людей (лікарів, менеджерів). Усі мої бажання, зауваження підіймає на сміх. Діаманти мені не дарує і квітів теж. Якось сказала чоловікові, що букет — це мертві квіти, і все, хоча раніше хоч якийсь час на 8 березня квіти були.

Психолог сказала, що проблема в мені, але як складно міняти себе, якщо довкола нічого не змінюється. Із сином стосунки дружні, але не довірчі. Гроші у сім’ї спільні. Боже, пишу і розумію, яка я дурепа, вибачте.

Олена, 43 роки