Прочитавши історію про вирішення проблеми поведінки дітей у громадських місцях, я хочу розповісти свою, що сталася у мене на роботі.
У нашому магазинчику біжутерії був розпродаж. Для цього вітрину із товаром за знижкою висунули майже на середину зали.
Вітрина у нас – це такий собі скляний бокс із підсвічуванням та ще наклейки, розпродаж, по всьому боксу. Це я до того, що вітрину видно було добре.
Магазинчик у торговому центрі, дверей немає, у нас ролети і виходить величезна площа, яка розбита на секції – біжутерія, парфуми, подарунки ну таке інше.
Заходить дівчина вибирає собі біжутерію, відкладає та йде за грошима. Коли вона повертається сплатити за покупку, дівчинка-консультант бере її пакетик і несе на касу.
У цей час із криком: «мамо, дивись» — у цей бокс влітає хлопчик на самокаті. Вітрина вщент розбивається, біжутерія по магазину, дитина на підлозі. Завдяки щасливому випадку до нас заїхала господиня, довезла ще товар.
Відразу викликали всі служби. Я спершу не зрозуміла, навіщо правоохоронці ще й потрібні. Хазяйка сказала, що нехай фіксують цей випадок, подивилися відео із камер.
Хазяйка собі копію відео взяла. Вона, як у воду, дивилася! Наступного дня прибіг батько і почав вимагати відшкодування коштів на лікування.
У дитини очі постраждали. Робить винним магазин, мотивує це тим, що магазин не створив безпечних умов.
Господиня висуває вимоги відшкодувати збитки за вітрину та прикраси. В результаті ми «бездушні сволоти», і нам гроші важливіші за здоров’я дитини.
Так, мене не хвилює здоров’я дитини, та мене хвилює моя зарплата, і я не хочу платити за те, що батьки не пояснили дитині правила поведінки.
Господиня сказала, що не відступатиме і добиватиметься оплати збитків. Але якщо виплати не покриють вартість вітрини та прикрас, які пошкодилися, то премії нам не бачити.
Сергій переступив поріг, старанно роблячи вигляд, що абсолютно тверезий. Але ж хіба жінку, з якою…
«Ну що, Петрівно, здала свою трудову вахту? Хата вже порожня?» — голос моєї двоюрідної сестри…
— Твого Діму бачила. Постарів, з паличкою шкандибає, як дід старий. І уявляєш — у…
— Іринці треба допомогти, — безапеляційно заявила мама. — І не треба тут ображатися, все…
Надія важко опустилася на стілець і нервово провела долонею по обличчю. На плиті тихенько посвистував…
Ліс насувався звідусіль — сирий, темний, глухий. Під ногами м’яко й моторошно пружинило торішнє листя,…