У вас абсолютно не здібна до науки дитина, – винесла свекруха вердикт, – у нас у рідні таких “дубових” зроду не було. Безграмотний, ледачій, неуважний, невихований. Я не відмовляюся займатися, але… ідіть і перевіряйтеся. До медиків. — І ми пішли, – каже Наталя, – і до невролога, і до психолога, і до психіатра. І скрізь одне й те саме: флегматичний, але абсолютно здоровий

— Яка друга дитина? Про що ти говориш узагалі? Так, раніше хотіли, планували, навіть трикімнатну брали з розрахунком, щоб було дві дитячі ще, але вдруге ми просто не вивеземо, – зізнається подрузі Наталя, – і по грошах не вивеземо, і взагалі…

— Ну так, – відповідає подруга задумливо, – я, коли другого носила, теж сумнівалася: бувало, уявлятиму собі знову безсонні ночі, коліки, газики, зубки – острах брала. А потім і нічого, втягнулася.

— Коліки, газики і зубки – це дурниця, – усміхається Наталя, – нам школа далася і дається так, що на стінку вже ліземо! Ще раз пройти через це? Ну вже ні.

— Стій, у вас хлопець у якому? У третьому вже?

— У четвертий пішов, – відповідає Наталя, – і знаєш, махнули рукою. Уроки з ним робити ніколи, чоловік узагалі з ранку до ночі на роботі, у мене теж напруга, ще й чергування вічні. Мама моя за онуком наглядає, але уроки з ним робити навіть не береться. Вчиться якось, шістки ставлять і добре. Не всім бути професорами.

— Наталочко, та як так? З перших класів запускати так навчання? У твого чоловіка мати мати начебто педагог мало не “вчитель року” і, по-моєму, в початковій школі якраз?

— У початковій школі, – підтверджує Наталя, – заслужений педагог, вищої категорії, вона зараз навіть підробляти взялася: займається з 6-ти річками, готує їх до школи. І знаєш, бабусю як репетитора ми теж спробували. Чоловік першим і не витримав, відмовився від цієї ідеї…

Наталя працює  медичною сестрою в стаціонарі, її чоловік – інженер на великому підприємстві. Синові, який так, схоже, і залишиться єдиним, вже зараз майже 11 років. Проблем, як і в усіх, вистачає. Перші роки подружжя жило на винайманні, потім накопичило на однокімнатну, виплатило її достроково, і після виходу Наталії з декрету розширилося до трикімнатної.

— Одна дитина – не дитина, – вважали, – треба мінімум двох, дуже хочеться доньку. Ось відправимо сина в перший клас і будемо планувати йому сестричку.

— Тоді думалося: перший клас уроків не ставлять, а потім я буду в декреті, зможу займатися із сином, – згадує Наталя, – але не зрослося.

У перші ж місяці школи, стало зрозуміло, що син відмінником ніколи не буде.

Здібності в сина до навчання середні, хлопчик ледарює, не вміє концентрувати увагу, може годинами сидіти й начебто дивитися в книжку, але не запам’ятовує те, що прочитав, навіть близько. А може, і зовсім не читав, а просто сидів і дивився.

— Чоловікові ніколи, я намагалася із сином уроки робити, але в мене зміни, а в мами високий тиск, вона могла тільки привести, погодувати, погуляти, дочекатися зятя, – каже Наталя, – тут і свекруха активізувалася.

— Ну ви даєте! – скипіла мама чоловіка, – Другий клас, а він у вас нормально не читає, не вміє переказати, з математикою взагалі справи кепські! Стидобище, запустили сина. Усе, я сама візьмуся за нього. Доведеться якось викроювати час, хоча мій час коштує грошей.

Наталя з чоловіком натяк свекрухи зрозуміли: стали оплачувати мамі чоловіка таксі кілька разів на тиждень, платити додаткові гроші за заняття з онуком. Наталя вибрала дні, коли в неї були добові чергування: і її мамі не треба мчати до онука, і позайматися синові корисно. Початкові класи дійсно – основа, фундамент, тут будь-яка прогалина потім може відгукнутися.

— І почала свекруха до нас їздити, – усміхається Наталя, – а син почав скиглити: «Не хочу з бабусею, мені не подобається, вона на мене лається».

Слова хлопчика списали на каприз. Але й за місяць після того, як свекруха почала їздити до онука, ситуація не змінилася: у щоденнику та в зошитах усе ті ж низькі оцінки. Іноді миготіли й незадовільні позначки.

— У вас абсолютно не здібна до науки дитина, – винесла свекруха вердикт, – у нас у рідні таких “дубових” зроду не було. Безграмотний, ледачій, неуважний, невихований. Я не відмовляюся займатися, але… ідіть і перевіряйтеся. До медиків.

— І ми пішли, – каже Наталя, – і до невролога, і до психолога, і до психіатра. І скрізь одне й те саме: флегматичний, але абсолютно здоровий. Із медикаментів прописували тільки вітаміни різні загальнозміцнювальні.

З учителями в школі Наталя теж розмовляла, у тих була одна порада: приділяти хлопчикові більше уваги, займатися додатково, можливо, потрібен репетитор, якщо батьки так уже й зайняті.

— У вас є репетитор? – дивувалися, – Дивно. Ну от я його якось після уроку залишила, пояснила ще раз, відтоді з цієї теми в нього все добре. Але Ви зрозумійте, у мене їх 30, я не можу з кожним індивідуально займатися…

— Що об стіну горох! – казала свекруха, – Він як у ранньому дитинстві вчитися читати не хотів, так і зараз не хоче. Такий тугий! Немов і не мій онук, син у мене читав із 5-ти років, у роду всі були освічені, і треба ж… онук такий ненавчений.

— Явний натяк на мене, – каже Наталя, – у мене ж немає вищої освіти. А щодо раннього читання… Так був такий епізод. Свекруха до онука якось завжди була байдужою, водитися з ним не прагнула, бачила час від часу, подарунки дарувала, гостинці купувала, а тут загорілася: 5 років, пора вчиться читати.

Стали по вихідних до неї возити хлопчика. А що? І нам добре: своїми справами можемо зайнятися. Але за місяць бабуся в раннє читання награлася: не готовий, не хоче, істерики влаштовує, не буду більше змушувати.

Одного разу, коли Наталя прийшла вранці з доби, син збирався до школи в особливо поганому настрої, на запитання в чому справа, відповів: “Я не хочу більше, щоб бабуся приходила. Я сам буду вчити. Чесно, але нехай вона не приходить”.

Наталя здивувалася, а в день, коли мало відбутися наступне заняття, вона помінялася змінами з подругою. Зранку була в мами, потім неспішно пройшлася магазинами, у цей час свекруха зазвичай приїжджала до онука для занять.

— До дверей підійшла, ключем тихо відчинила замок і дару мови позбулася, навіть не відразу здогадалася диктофон увімкнути.

— Незграба, ти тупий! Абсолютно тупий! Весь у матір свою, таким самим невдахою залишишся, – буквально кричала на онука свекруха, рідна бабуся, заслужений педагог і репетитор із великим стажем.

— Не пояснювала, не вчила, а кричала, – каже Наталя, – я увійшла, а вона навіть не зніяковіла: “З твоїм непрохідно тупим сином тільки так і можна”. А ми за те, що дитині нерви мотають, ще й платили! Ну, зрозуміло, я її вигнала, чоловік із моїм рішенням погодився, теж із мамою посварився. Йому і зовсім було сказано, що в дитині його генів немає жодного, нагуляла я сина, ага.

— Ось тобі й бабуся, ось тобі й учителька! Цікаво, а як вона в школі з дітьми спілкується? Адже там теж різні діти, не всі відмінники… Та ще й репетиторствує.

— Не знаю, – каже Наталя, – як вона з іншими дітьми, але від нашого вона взагалі відлучена. Та вона, по-моєму, і не страждає. Син? Намагається якось, особливо в перші місяці після занять із люблячою бабусею старався. Щось виходить, щось ні. Але, загалом, краще не стало. Чоловік іноді у вихідний із ним то математику вчить, то українську. Другої дитини точно не буде, так вирішили. І знаєш, що я тобі скажу… Нехай і погано навчається, нехай до інституту нам дорога закрита буде, головне щоб здоровий був і ріс добрим хлопчиком.

— А інших репетиторів не пробували шукати? Може, не все ще втрачено?

— Я, коли починаю говорити про це, – відповідає Наталя, – бачу, як син буквально зіщулюється. Він і чути про це не хоче після бабусиної науки. Загалом, махнули на навчання рукою. Зате і плюс є – свекруха “відвалилася” остаточно.