— Пам’ятаю, звичайно, а як забути? Мені тоді, дев’ять років тому, мізки на цю тему виїли, — каже Зоя подрузі, аж голос дзвенить. — І так, як не вертись, а взяв, то розплатись. А зараз час анітрохи не простіший, ніж був тоді.
Зої тридцять п’ять років, одружена вона майже дванадцять років, у родині зростають дві дівчинки: їм десять років і два рочки.
Зараз у подружжя все добре.
Треба б, звісно, розширитися до трикімнатної житлоплощі, але час терпить, поки друга донечка ще маленька. От вийде Зоя з декретної відпустки, тоді й будуть ґрунтовно думати.
Жінка вважає, що вони з чоловіком просто молодці: починали з нуля, нічого свого не мали. Старшій доньці дали життя взагалі на орендованому житлі, лише через два роки після її появи купили квартиру, зате одразу двокімнатну.
Кредити до кінця не виплатили, але знизили за роки між дітьми платіж до комфортного і зважилися на ще одну дитинку.
Родичі Зої мешкають в іншій області, особливо не допомагають, та подружжя й не вимагає допомоги.
Вже ні від кого. У житті Зої було лише два випадки, коли вона просила про допомогу родичів чоловіка. Зокрема, зовицю.
Одного разу, коли старшій донечці було всього дев’ять місяців, а чоловіка відправили у відрядження, у Зої тоді розболівся зуб — хоч на стіну лізь. Точніше, важко прорізався зуб мудрості.
Свекруха працювала тоді змінами, вона медична сестра, відпроситися не могла. Зате була зовиця.
Сестра чоловіка молодша за брата, їй на той момент був майже 21 рік. Навчалася, здобувала вищу освіту. Лекції у неї закінчувалися не пізно.
Зоя написала зовиці майже зранку: так і так, виручи, сил немає терпіти біль. Олеся відповіла не одразу, була на заняттях, але пізніше написала, що допомогти зможе після шістнадцятої години.
Зоя подивилася: записатися до державного лікаря вже не встигає, з гострим болем не факт, що приймуть, тим паче не на видалення зуба.
Зателефонувала одразу до платної клініки, хоча з грошима було й негусто: якраз щойно сплатили орендну плату за житло, та чоловікові за відрядження лише потім відшкодовували витрати, а гроші на поїздку спочатку він брав із сімейного гаманця.
Олеся прийшла вчасно, як і домовлялися. На той час Зоя вже ледве не на стіну лізла. Побігла до лікаря, повернулася через дві години, самопочуття — жахливе.
Попросила сестру чоловіка залишитися з ними ще на кілька годин, лягла і проспала довше. Сестра чоловіка весь цей час бавилася з племінницею.
Зоя подякувала родичці за допомогу, напоїла чаєм, подарувала коробку цукерок (лежали у них дві коробки про запас), провела. Дзвінок пролунав наступного дня. Від Олесі.
— Учора не стала про це, ти не в найкращій формі була. Та й я подивилася, що й почому, порозпитувала. Одне слово, з тебе стільки-то.
Як за що? За те, що я вчора кілька годин з вашою дитиною сиділа. Час, знаєш, гроші. І послуги няні зараз дорого коштують.
А як мені, студентці, ще підзаробити? Ні, якщо в тебе зараз немає, не питання. Потім віддаси.
— І телефонувала щодня з запитанням, а чи не з’явилися у мене гроші. Чоловік приїхав, розповіла, він головою похитав та й переказав сестрі вимогливу суму, — продовжує Зоя.
– Щоправда, не втримався, дорікнув матері, що він із неї гроші не питав, коли з молодшою сестрою сидіти залишався чи на прогулянці за нею доглядав.
— Ой, не скупіться, — відмахнулася від сина свекруха. — Сидіти з маленькою дитиною — важка праця, Олеся Зою виручила, будь-яка робота коштує грошей, час зараз такий.
Потім був ще один випадок, коли Зоя скористалася допомогою Олесі, але там одразу, без зайвих слів, оплатила дві години за середнім прейскурантом. І все.
Відтоді Зоя доглядає своїх дівчаток сама. А якщо вже так сильно треба відлучитися — вони з сусідкою безкоштовно виручають одна одну. Діти майже однолітки.
Тепер сестра чоловіка теж заміжня. Синові в неї майже три роки, зовиця поки що не працює, сидить із дитиною й постійно скаржиться, що ледве зводить кінці з кінцями.
Мовляв, грошей немає, всі в боргах, працює лише чоловік, коли ж то я вже на роботу вийду.
Днями сталася дзеркальна ситуація: свекруха поїхала до сестри на кілька тижнів відпочивати, а в Олесиної найкращої подруги — весілля, вони з чоловіком запрошені, та й не відпустив би її чоловік саму, ревнивий він у Олесі.
На весілля, звісно, з маленькою дитиною не підеш. Наречена спеціально попередила: без дітей.
У неї й родичів немає, у яких малюки, тож молодше шістнадцяти років на урочистості нікого не буде.
Олеся, крім безгрошів’я, постійно скаржилася ще й на те, що вона вже готова вити — так набридло сидіти вдома, бувши замкненою в чотирьох стінах. Зої й самій це почуття знайоме.
Коли дитина вже підросла, нуднувато. Не те що вдома немає чого робити, просто настає «день бабака», і він неабияк набридає.
— Виручайте, — зателефонувала Олеся Зої та братові. — Мені потрібна п’ятниця з одинадцятої і до суботи. Приблизно доба, з ночівлею, ми ж на весілля гуляти йдемо, повернемося пізно, куди дитину від вас забирати, він спить у цей час.
Чоловік Зої посміхнувся і відповів, що він до дев’ятнадцятої години на роботі, треба домовлятися з його дружиною.
А Зоя, швидко порахувавши в думках, одразу озвучила зовиці суму, яку та їй буде винна, додавши, що гроші — вперед, не хочу потім телефонувати й просити своє ж.
— Ти б чула це обурення! — посміхається Зоя. — Як я можу, ось вона, Олеся, мене виручала.
Звичайно, я нагадала, що виручала вона мене теж на платній основі. І немає різниці, що я вдома сиджу зі своєю маленькою дитиною, у нас кредити, а як мені ще в декреті підзаробити?
Чоловік Зою підтримав.
Зате свекруха зателефонувала, мовляв, стільки років минуло, давно час забути, тим паче що Олеся тоді була молодою та вітряною дівчинкою, ну взяла гроші, дурненька недосвідчена, але Зоя ж старша, вона повинна цінувати родинні зв’язки, а свої мають одне одному допомагати.
— Звідки в Олесі гроші? Вони ж за житло платять…
Зоя поступатися відмовилася, заявивши, що вона в себе вдома і тут її правила. Не хоче платити, нехай шукає того, хто допоможе безкоштовно.
Як викрутилася сестра чоловіка, Зоя не в курсі, з нею та її чоловіком ніхто вже не спілкується, а самі вони не телефонують.
Написав чоловік, запитав, чи добралася мати від подруги, повідомлення залишилося без відповіді.
***
Як бачимо, в житті іноді доводиться вчитися на власних помилках, а часом і на чужих. Ця історія красномовно показує: що посієш, те й пожнеш.
Коли мова йде про гроші та послуги між рідними, дуже легко загубити тепло, яке має бути понад усе.
Можливо, молодій Олесі тоді варто було промовчати і просто допомогти братовій дружині, щоб через роки не потрапити в таку саму халепу?
Чи погоджуєтеся Ви, що родина повинна допомагати безкорисливо, чи сучасне життя все ж диктує свої правила навіть серед найближчих людей?
