Варвара сиділа на лавці у міському парку, дивлячись, як листя осені тихо падає на землю. Вона любила ці спокійні моменти, коли можна було відпочити від метушні міського життя і подумати про все, що сталося останнім часом. Її життя змінилося так стрімко, що вона іноді не встигала осмислити всі події.
Все почалося з того, що одного дня вона отримала несподіваний дзвінок від своєї бабусі Ольги. Варвара вже багато років жила окремо від своєї родини, після того, як вирішила залишити батьківський дім і поїхати вчитися до столиці. З тих пір вона рідко бачилася з бабусею і мамою, тому дзвінок став для неї сюрпризом.
– Варваро, нам потрібно серйозно поговорити, – сказала бабуся по телефону. – Приїжджай до мене, це важливо.
Варвара відчула тривогу, але вирішила, що відкладати цю розмову не варто. Наступного ранку вона поїхала до бабусі, яка жила в невеликому містечку неподалік від столиці.
Бабуся зустріла її з тривожним виразом обличчя і запросила до вітальні. Варвара сіла на диван і уважно слухала, як бабуся розповідає про останні події в їхній родині.
– Варваро, я вирішила залишити свою квартиру і дачу твоєму братові Михайлу, – почала бабуся. – Він чоловік, і йому потрібно дати можливість облаштувати своє життя. Але для цього я маю переїхати до когось із вас. Мені вже важко жити самій.
Варвара відчула, як всередині неї піднімається хвиля обурення. Вона завжди знала, що в їхній родині був культ чоловічої переваги, але не очікувала такого рішення.
– А чому ти не можеш жити з мамою? – запитала Варвара, намагаючись зберігати спокій.
– Твоїй мамі теж важко, – відповіла бабуся. – А тобі, молода, повинно бути легше. Ти ж завжди була такою самостійною.
Варвара згадала, як важко їй довелося, коли вона була дитиною. Вона завжди була тією, хто піклувався про молодшого брата Михайла, поки мама і бабуся приділяли йому всю свою увагу. Варвара ніколи не отримувала тих самих привілеїв, і їй доводилося докладати подвійних зусиль, щоб досягти своїх цілей.
– Я розумію, бабусю, – сказала Варвара, стримуючи сльози. – Але я живу в маленькій однокімнатній квартирі разом зі своїм хлопцем. У нас просто немає місця для тебе.
Бабуся насупилася і почала говорити про те, як важливо піклуватися про родину і допомагати один одному. Але Варвара вже не могла слухати це. Вона знала, що її брат Михайло знову отримає все найкраще, тоді як їй доведеться знову взяти на себе всі обов’язки.
– Ні, бабусю, – твердо сказала Варвара. – Це несправедливо. Михайло отримує квартиру і дачу, отже, він має піклуватися про тебе. Я не зможу взяти на себе цю відповідальність.
Мати і бабуся назвали Варвару меркантильною і егоїстичною, але вона залишилася непохитною. Вона знала, що повинна захистити себе і своє життя, навіть якщо це означає йти проти родини.
Варвара вийшла з будинку бабусі і повернулася до міста, де її чекало нове життя. Вона зрозуміла, що іноді потрібно втратити щось, щоб знайти справжнє щастя. І хоча вона знала, що її рішення може призвести до конфліктів, вона була готова йти цим шляхом, бо зрозуміла, що більше не дозволить нікому використовувати себе.
