Мені мама розповідала історію справжню. Це було у 48-50 роки, вони жили в Харьківській області в робочому селищі, і неподалік лісу була військова частина. Солдати іноді приходили до селища на пошту чи магазин, коли їм давали вихідні.
Вдова загиблого фронтовика, яка проживала в селищі, де жили і мої батьки, познайомилася з солдатом, і він уже мав демобілізуватися і кликав її з собою, але сказав: «Мені твоя дитина не потрібна».
Після війни було багато самотніх жінок, заміж не було за кого виходити, і вона зібралася з ним їхати, а до станції треба було йти 4 км. Була рання весна. Ще сніг лежав, і морози були.
Вони прив’язали до дерева в лісі осторонь дороги її дочку, якій було 10 років і пішли. І вона поїхала із солдатом.
І за кілька годин на машині везли робітників і машина затихла. Робітники вийшли, поки водій ремонтував.
І хтось із робітників побачив на снігу якусь яскраву пляму в лісі. На дівчинці була червона шапочка, йти глибоким снігом далеко в ліс ті нелюди не захотіли і прив’язали не дуже далеко від дороги.
Якби машина не затихла, дівчинка загинула б, бо робітників везли на вантажній машині з брезентовим фургоном, і їм не видно було ліс на всі боки. Дівчинка була вже непритомна, її врятували, були невеликі обмороження, але все обійшлося.
Дівчинка розповіла про те, що сталося. У військовій частині за документами встановили хто цей солдат і куди поїхав. Їх знайшли та судили.
