Вона, заробляючи великі гроші, мандрувале майже по всьому світу, красива, але заміж вийшла лише у 30 років, Аля забрала речі та пішла до чоловіка, я не засуджувала її вибору, дуже чекала на онуків

Моя дочка з’явилася коханою та бажаною. Тяжко було без бабусь і дідусів і третій курс інституту.

У вихованні доньки брали активну участь з чоловіком. Клеїли та малювали, щось для саду. Безліч гуртків.

Театри кіно, гойдалки, каруселі. Коли їй було 5, а мені 25 почалися проблеми зі здоров’ям.

Це був постійний страх. Звільнилася з роботи і, озброївшись комплексом, що не можу заробляти гроші, стала весь будинок тягнути на собі, таким чином забезпечуючи чоловікові та дочці цілковитий комфорт.

Так я виховала двох егоїстів. Коли дочка пішла до першого класу, хлопчик був іменинником і пригощав цукерками. Вчителька мені потім розповіла, що вона одну з’їла, а іншу віднесе мамі, бо мама хворіє.

Це був її єдиний добрий вчинок! Далі вона почала віддалятися, не спілкуватися зі мною.

І що далі, то жорсткіше. Пролетіли шкільні роки. Золота медаль. Інститут. Гідна робота.

До мене повне відчуження. Слухала поради психологів. Пробувала і так і сяк.

Але так і не достукалася. Вона, заробляючи великі гроші, мандрувале майже по всьому світу. Красива, але заміж вийшла лише у 30 років.

Аля забрала речі та пішла до чоловіка. Я не засуджувала її вибору. Дуже чекала на онуків.

Але їм спочатку було не до цього, а потім вирок – не може мати дітей. Почалися постійні еко.

Мене в це присвячували, між іншим. Скупість у всьому. Брехня постійна.

Поїхала років зо два тому на Цейлон. Я попросила привезти чай.

Так, привезла 100 грамів у пакетиках. Я сказала, що вона скупа, жадібна та розважлива.

Вона перестала спілкуватися зі мною. А у грудні повідомила, що чекає дитину. 38 років, двійня.

Була шалена радість, перемішана з тривогою. Так, відзначаючи в календарі тижні, дожили до 31-го.

Я знала, що вона не хотіла нічого купувати до 30 тижнів. Я лазила на сайтах в інтернеті, багато читала, та й потихеньку купувала дитячі штучки.

Знали, що буде дівчинка та хлопчик. Після 30-го тижня, сказала, що спочатку все є.

Вона вилила на мене купу бруду та відмовилася брати речі. Я другий тиждень в істериці.

Написала їй, мовляв, можна я до тебе приїду. Так сумую, хочу побачити твій животик.

Відповідь була: «навіщо?». Невже це гріх купити бабусі дитячі речі? У мене не висихають очі.

Бачу на вулиці візок і починається істерика. Адже вона теж має дочку під серцем.

Як це пережити? Просто може поставити жирну крапку у наших відносинах. Але як тоді жити далі?