Ось і знову 1 вересня. Старший син перейшов у 7 клас, йому 13 років. Загалом, вже з раннього віку було зрозуміло, що характеру у нього важкий, бунтівна поведінка, що провокує, з вдалим маніпулюванням оточуючими.
З його батьком розлучилися, коли йому не було двох років. Так що справлялася, як виходило, часом психологами ходили, часті бесіди з педагогами стали давно вже звичайними в нашому житті. І ось.
Щоразу син проявляє свою позицію негативно. А позиція в тому, щоб йому все дозволялося, і нічого від нього не чекали.
Сьогодні ось, взагалі розкурочив крісло, розбив полицю і розкидав по дому речі. Це у відповідь на вимогу лягти спати і вимкнути комп’ютер. Обізвав мене по-всякому, такі слова казав, що чути було і боляче і страшно.
Звичайно, я не ідеальна мати, але описати, як він мріє про те, що мене не стане, як ненавидить всю сім’ю, як ненавидить брата, і як мріяв поквитатися зі мною та вітчимом (розлучилися рік тому). І дивно, так. Кажу: «ти, що таке говориш, візьмись за голову поки не пізно, адже навіть уявлення не маєш, що говориш».
Адже він і штурхати ліз, і руками махав, і плювався. А я повиривала всі дроти, до яких дісталася. Колонки обірвала з коренем та мишку.
Вимкнула пробки на лічильнику та пішла з кімнати. Буянив він не довго, потім колупався у дротах, тепер спить, напевно. Все, що відбувається, і що на серці навіть неможливо все описати.
Впевнена, що кричати тепер на мене він ще якийсь час я не буде. А те, що до школи пообіцяв не ходити і послати куди подалі вчителів та директора, це може, і вже було. Звичайно, я вмію стримуватись і спокійно пояснити, чому наполягаю чи прошу щось.
І на нахабство пожартувати можу. Але сьогодні в шоці. Від образ, від звинувачень, від дурості та глухості до прохань. А мені й казали, щоби перестала стримуватися і спокійно реагувати. Щоб лупила як він того заслуговує.
Але ж це не вихід. І психологи говорили: у нього абсолютно норма, правильні поняття і є прагнення до успіху. То чому ж тоді він так поводиться?
Не скажу, що живу тільки для дітей, але вже про чоловіків давно не мрію, років так 10. Чи треба було?
Ну ось, здається, образа пройшла. Але не проблема і не моя виховна тупість.
