Все б нічого, якби це говорила молода дівчина, але Ользі вже 40 років. І не дозволяє їй піти кудись не сувора мама, а власний законний чоловік Дмитро, з яким жінка перебуває у шлюбі вже 20 років

Одного вечора Ользі подзвонила її кума, запросила прийти до неї в гості. А потім з подругами в кіно сходити.

– Ні, кумонько, дякую, звичайно, за турботу, але я з вами в кіно не піду, не можу, – сумно сказала Ольга своїй кумі, – не пустить мене мій Дмитро, потім таке почнеться, краще вже й навіть розмову мені з ним про це не починати.

Все б нічого, якби це говорила молода дівчина, але Ользі вже 40 років. І не дозволяє їй піти кудись не сувора мама, а власний законний чоловік Дмитро, з яким жінка перебуває у шлюбі вже 20 років.

– Ні до мами в село, чомусь, не маю я права поїхати, – сумно констатує дружина, а в очах виблискують сльози, – ні на посиденьки з дівчатками залишитися. Думала, що як діти виростуть, стане простіше і легше, поживемо для себе, побачимо те, що в юності не встигли, або не могли собі дозволити, адже я постійно вдома з дітьми сиділа. А ні, у мене є та енергія, і інтерес до життя, а нічого не можу. Зараз у свої 40 років я кроку не можу ступити, без того, щоб не випрошувати щось у свого власного чоловіка. Але ж я давно доросла людина.

Ольга та Дмитро одружилися ледь жінці виповнилося 20 років, Дмитро старший за свою дружину на цілих 6 років. Через рік після весілля на світ з’явилися двійнята: син і дочка. Скільки клопоту було, скільки сил, ночей недоспаних. Весь свій час Ольга віддавала своїм діткам. Тепер діти вже виросли, вони студенти, самостійні у побуті. Здавалося б живи і радій, і час молодості можна надолужити.

– З ними в дитинстві мені було так важко, – згадує Ольга, – одні збори на прогулянку чого коштували. А я одна. Дмитро працював, моя мама далеко від нас живе, а моя свекруха чомусь сперто вважала, що онуків досить бачити лише на великі свята. Я не в образі на неї за це, адже розумію, наші діти – наші та турботи.

Спочатку Ольга була наче замкнена вдома, всі її розваги в перші роки сімейного життя: прогулянки на дитячому майданчику або в парку, поліклініки, дитячий садочок і, нарешті, школа. Мама відвідувала дочку сама, приїжджала і намагалася навести лад в будинку, наготувати на дні вперед, привозила консервації, з подругами та родичами було зустрічатися жінці вже зовсім ніколи.

– Ну чому б Дмитрові тобі не допомагати хоча б у вихідні? – запитувала мама телефоном, молоді, а сидите, як два пенсіонери вдома. Зібрали дітей і в кіно сходіть, прогуляйтеся десь разом!

– Я і так за весь тиждень важкої роботи з ніг валюся, – відмовлявся Дмитро, – дай хоча б вихідні провести мені спокійно, – а це означає забери дітей трохи далі на два дні.

– Так, звичайно, – погоджується Ольга, – Дмитрові довелося нелегко, він на двох роботах працював, адже у нас ще й кредит був. Але кредит давно виплачений, діти вже наші давно виросли. Мені зараз вже набагато легше. А чоловік не хоче нікуди та ніколи. Хоча ні, брешу, він дозволяв собі походи на рибалку або на футбол з друзями. Навіть у вихідні, навіть, коли діти зовсім ще маленькими були.

– Ти розумієш, що я маю право на те, щоб провести свій власний вільний час, як мені хочеться, – відповідав тоді ще молодий чоловік на часті докори своєї дружини, що з нею і дітьми його нікуди не витягнути, а з друзями – охоче. Складалося таке враження, що чоловік зовсім про дружину не думав, як там вона одна справляється з дітьми цілодобово без вихідних. Після роботи він сам лише хотів відпочити.

Але зараз і Дмитро давно закинув свої походи: хтось з друзів та родичів одружився і проводить час з сім’єю, та й чоловік Ольги з роками став лише осідати вдома. На дивані.

– І якби ж то сам не ходить нікуди, – ображається на Дмитра Ольга, – але і я зберуся – ображається на мене, тиждень може не розмовляти після того. Можна подумати, що потребує мого цілодобового сидіння поруч. Але ж він за цілий день може ні разу зі мною не заговорити: не вилазить з ноута або телефону.

– Я до мами на тиждень поїду, – повідомила якось Ольга своєму чоловікові пару місяців назад, – скучила дуже і за нею, і за сестрою, і по подружок дитинства.

– Поїдеш, – заявив Дмитро, – можеш назад взагалі не повертатися.

При цьому їхати разом з дружиною Дмитро категорично відмовлявся. Але, з першого погляду, Дмитро наче нормальний чоловік, Ольга у нього ніколи не просить грошей, не звітувала за кожну копійку, Дмитро не вередував і не висловлював зовсім ніяких претензій, що зготує дружина, те мовчки їсть і дякує.

– Так прикро стало мені тоді, коли він так сказав, – каже Ольга, – немов я не до мами їду, а на курорт, та ще й не в самоті. Але я знаю, що слова ці – не порожній звук.

– Мамо, – я б так не змогла, – каже вже все розуміюча донька Ольги, – ти ще зовсім молода жінка, а вдома просто зістарієшся. З татом же нікуди не вийдеш: ні в театр, ні на виставку, ні до друзів. Сумно мені з того, шкода тебе. При цьому майже з 20 років одні пелюшки та наші соплі, вважай, життя ти ще хорошого не бачила.

А ось син навпаки, в усьому батька підтримує, сам домосід. Дочка Ольги, надивившись на сімейне життя батьків, не бажає виходити заміж рано й обзаводитися дітьми. І сама Ольга все частіше починає думати, що піди вона від Дмитра, її життя наповниться новими подіями, заграло б яскравими фарбами. Але зважитися на це непросто. Вона сімейна людина.

– Син не зрозуміє зовсім мене, скаже, що без причини сама зруйнувала сім’ю, адже вони батька дуже люблять, – вважає жінка, – квартиру ділити чи що? Або орендувати окреме собі житло. Але і так жити вже важко мені. Я відчуваю, що все мимо мене проходить. Адже за нинішніми мірками, мені зовсім небагато років.

– Все це твої вигадки та примхи, – говорить Ользі свекруха, – вітер в голові. Соромся, ти ж не дівчинка-студентка. Радій, мій син – відмінний сім’янин. Весь час біля тебе та дітей проводить. А тобі все б пурхати!

Ось і як розсудити? Життя проходить повз в компанії чоловіка, від якого слова за цілий день не почуєш? Який і сам сидить вдома, і дружину нікуди не пускає.

Ольга не хоче руйнувати свою сім’ю, шкода дітей, але життя її сіре, навіть слова доброго від чоловіка за цілий день не почує, хоч і він сидить вдома, поряд, у сусідній кімнаті, але вони геть живуть, як чужі люди. І жодної доброї ради її ніхто не може дати.