Навчалася я в школі в селі — батьки туди переїхали доглядати діда та бабусю. І клас у нас був маленький, лише 8 осіб.
Батьки моєї однокласниці викладали у цій школі, її мама була нашою вчителькою у молодших класах. У селі з першого до четвертого класу всі уроки веде один учитель.
І я змалку зіткнулася з несправедливістю. Вчитися мені було цікаво, і розумом природа не обділила, але чомусь мати моєї однокласниці постійно занижувала мені оцінки.
Я не могла збагнути, що я роблю не так. Уроки робила сама і добре справлялася з цим, потім ще й молодшому братові допомагала. Але до кінця четвертого класу відмінницею так і не стала.
І як тільки ми перейшли до п’ятого класу і кожен предмет мав свого викладача, я раптом з четвірочниці різко стала відмінницею. А моя однокласниця, яка була за знаннями трієчницею, але мама зробила її відмінницею, і плакала на уроках і яких тільки сцен не влаштовувала, у результаті їй усі вчителі говорили: «Сідай Аліночко, не плач, ми поставимо тобі п’ятірку».
Мені було не зовсім зрозуміло чому так. Закінчивши школу, розбіглися хтось куди. Я вступила до сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку, який за вимогами посідає одне з перших місць по Україні.
У навчання поринула з головою. На першому курсі проходили програму 10 та 11 класу, а я закінчила школу із золотою медаллю.
Було трохи фанатичне ставлення до навчання, оскільки мама постійно казала, що потрібно добре вчитися і від цього багато в житті залежить. Другий курс також добре. Ішла на червоний диплом.
Але на третьому, останньому курсі було найцікавіше. Я сиділа за однією партою з одногрупницею, тепер вона мені ще й кума, яка навчалася набагато гірше за мене, 3-4 за п’ятибальною системою.
І був у нас один предмет, викладачка якого мене чомусь зненавиділа. Вона викликала мою подружку, запитувала її, подружка не могла на нього відповісти й отримувала трійку.
Потім викликали мене, запитували, я давала повну відповідь і отримувала трійку, інколи ж двійку і повторювалося це постійно. Весь мій гурт був в шоку.
На носі були випускні іспити. Я розуміла, що якщо нічого не вдієш — не бачити мені червоного диплома. Причому абсолютно незаслужено.
Благо, мій куратор – чудова людина і викладач. І я вирішила з ним серйозно поговорити та розповісти всю ситуацію.
Він мене уважно вислухав і сказав: «Як це дивно і дико звучить, але складається враження, що вона бачить у тобі конкурентку і намагається задавити. Отже, робимо так: ти готуєшся до іспиту дуже добре. Якщо вона тобі поставить трояк, передаватимеш із комісією, яка складається з директора та завуча. Вона тоді вже не наважиться тобі нічого зробити».
Поговоривши з ним, я заспокоїлася. Іспит був за три дні. Я вчила, читала, старалася, періодично засинала над книгою. І в останній день перед іспитом ми з дівчатами вирішили піти на дискотеку.
Мої одногрупники, які всі були там, дуже здивувалися моїй появі. Це було дуже дивно: бачити мене на дискотеці перед іспитом.
Повеселилися добре, випили та наступного дня з тяжкою головою прийшли з подружкою на іспит. Спочатку переживала страшно, а потім стало байдуже.
Витягла квиток. Більш-менш відповіла на запитання. На п’ятірку, звичайно, не тягла відповідь, але на тверду четвірку так.
Четвірка червоний диплом не зіпсувала б, там допускається певна кількість. І ця викладачка бере мою заліковку зі зловтішним обличчям та передчуттям поставити трояк, відкриває її й від здивування у неї окуляри мало не залізли на потилицю.
У мене там з усіх предметів стоїть 5. І вона мені каже: «А що ж ви раніше не сказали». А я їй: А що треба було сказати?
І тут вона розуміє, що якщо поставить трояк, у неї будуть неприємності, і вона ставить чотири. Щоб не псувати загальну картину, як вона висловилася.
Все гаразд, червоний диплом залишається. Але для мене це було легким шоком. Як такі люди можуть працювати викладачами?
І таких багато. І деякі з них ламають дітям долі, жорстоко та усвідомлено. Мораль моєї сповіді: не здаватися, вірити в себе і все вийде! Не можна допускати, щоб вас хтось зламав.
