Вже будучи дорослою, я зрозуміла, що бідність сильно ранить дитячу психіку. Бідність залишає свій слід на все життя. А тоді, час ішов, але мої мрії так і залишалися мріями. На випускний вечір я не пішла, сказала, що хворію

Я виходила з магазину, коли мене зупинила жінка безпритульного вигляду.

— Пані, не допоможете грошима, для Вас сотня — тьху, а мені вона життя врятує, — канючила вона, обдаючи Зою своїм горючим запахом.

Я, як зазвичай, хотіла пройти повз, але голос цієї бідолашної жінки, хоч і спотворений хрипотою, здався мені до болю знайомим. Я зупинилася й уважно вдивилася в її обличчя. Так і є, переді мною стояла колишня однокласниця і перша красуня класу Тамара Комарова.

— Тамаро, ти це? Що сталося? Як ти докотилася до життя такого? — здивувалася я.

— А ви хто? Не можу впізнати, зовсім уже стала забувати все, — напружено вдивлялася в моє обличчя однокласниця.

— А Фіксу пам’ятаєш? — запитала я.

— Зоя Ковальова? Не може бути! Вона ж страшненька була, а Ви красуня, — дивувалася Тамара.

— Час все змінює. Якою красунею була ти, а тепер? Ходімо зайдемо в кафе, — запросила її я.

Людей у кафе було мало. Офіціантка косо глянула на Тамару, але нічого не сказала, оскільки поряд з нею була жінка з презентабельною зовнішністю і з дорогою брендовою сумочкою.

Я замовила собі каву, а Тамара попросила пінного. Вона з насолодою потягувала прохолодний напій й розповідала:

— Ти ж знаєш, ми з Сергійком дружили й вступили в один інститут. За ним усі дівчата бігали, але він обрав мене. У мене тато був не останньою людиною в міській адміністрації, а в нього мама директор школи. Ми були ідеальною парою.

На другому курсі я залетіла. Одружилися. Багатолюдне весілля. Багаті подарунки.

Батько подарував нам однокімнатну квартиру. Зʼявилася на світ дочка Світлана. Вихованням онучки займалася моя непрацююча мама. Ми продовжували вчитися.

А потім розвал країни, перебудова…

Батько залишився без роботи. Він колись був інженером, але який з нього інженер після стількох років сидіння в чиновницькому кріслі?

Гроші, як у всіх, згоріли. Через півтора року у батька стався інфаркт з летальним наслідком.

Сергій кинув інститут і пішов працювати, а толку з його роботи? Зарплату не платили ні йому, ні його мамі. Ми з матір’ю продавали свої золоті брязкальця, але й вони закінчилися. Мати, коли Свєта пішла в школу, влаштувалася адміністратором у готель.

Я перевелася на заочне й стала працювати в ресторані офіціанткою, я тоді ще красива була, там і почала випивати.

Потім посадили Сергійка. Вони з товаришами десь підробляли, пригостили їх добре й з собою дали.

Їх зупинили два правоохоронці, те та се, зав’язалася бійка, а Сергій мій завжди з самозахистом ходив, час-то був неспокійний. Від його кастета постраждав один представник порядку, сильно постраждав.

Грошей у нас на адвоката не було, і вліпили моєму милому 10 років. Відсидів. Звільнився.

Подивився на мене, а я тоді вже зовсім опустилася, і поїхав до “заочниці” своєї. Заочницю завів на дозвіллі, поки сидів. Він нормально живе, з дочкою підтримує стосунки.

Квартиру мою мати зберегла, приватизувала, оплачує комуналку. Дочка вже доросла, є онук. Світлана мене за людину не вважає, онука я жодного разу не бачила.

Ось такі справи.

Можеш порадіти, покарав мене Бог і за тебе, напевно, теж покарав. Дай мені на пінне, якщо не шкода, піду я, і пробач за все!

Я знайшла в сумочці п’ятсот гривень, рідко користувалася готівкою, віддала Тамарі, і та, похитуючись, пішла до виходу.

***

Спогади про «Фіксу»

Я ще посиділа хвилин п’ять і теж вийшла, сіла в свою машину, поїхала додому. Вдома чоловік Кирило, який рідко помічав мій настрій, запитав:

— Щось трапилося? Ти сьогодні якась схвильована!

— Зустріла колишню однокласницю, і довелося згадати все те, що стільки років намагалася забути, — відповіла я.

Чоловік заспокоївся. Ми повечеряли. Він відправився до свого кабінету працювати, Кирило в мене адвокат. Я подивилася новини по телевізору, потім у своїй кімнаті прилягла на ліжко.

Колись я всією душею ненавиділа Тамару, але сьогодні подивилася на неї й зрозуміла, що вся моя ненависть випарувалася. Я її жаліла.

Правильно мати казала свого часу: «Життя все розставить по своїх місцях».

…Тоді в далекому дитинстві так вийшло, що з трьох четвертих класів зробили тільки два п’ятих.

Я якимось чином потрапила в клас, де були зібрані діти непростих батьків. Я ж була з простої сім’ї, до того ж, з сім’ї не дуже благополучної та забезпеченої.

Мати в мене була штукатуром на будівництві, а батько теслею. Вони могли б жити цілком безбідно, якби татусь не пив, але він пив, а в нетверезому вигляді ще й буянив.

Спочатку батько просто пив, а потім став іти в тривалі запої. За прогули його звільняли. Він приходив до тями після запою і влаштовувався на нове місце.

Бувало, що мати з дочкою до опівночі гуляли у дворі, а взимку сиділи в під’їзді, чекали, коли він засне.

— Мамо, давай підемо від нього куди-небудь, поїдемо до бабусі в село, — казала я в такі моменти.

— Куди ми підемо? У гуртожиток? Так тут у нас один батько п’є, а там половина гуртожитку після зарплати гуде. А в селі кому ми потрібні? Школа восьмирічка, роботи толком немає. Будемо вже тут терпіти. Ходімо подивимося, заснув уже, напевно, — відповідала мати.

Я добре вчилася, але не почувалася щасливою поряд зі своїми красивими й успішними однокласниками.

Як може дівчинка бути щасливою, якщо вона розуміє, що негарна, нецікава й бідно одягнена порівняно з іншими.

Діти бувають дуже жорстокими.

Вони почали травлю. Головним організатором стала красуня й активістка Тамара Комарова. Вона помічала й висміювала все: одну й ту саму стрічку в моїй ріденькій косичці, потерті туфлі й стареньке пальтечко.

Одного разу Тамара на перерві оголосила, що у неї з портфеля пропали гроші.

Гроші знайшли в підручнику в мене. Я плакала й клялася, що не брала чужих грошей. Багато хто вірив мені, але ніхто не наважився виступити проти Тамари.

Вчителі все розуміли, але дотримувалися нейтралітету й намагалися не загострювати ситуацію. Я ніколи нікому не скаржилася, але Тамару люто ненавиділа.

У сьомому класі на уроці фізкультури учні ходили на лижах. Я невдало впала на лижну палицю, у мене відколовся половина переднього зуба по діагоналі.

У поліклініці мені поставили найдешевшу металеву коронку. З того часу до самого закінчення школи до мене намертво приклеїлася кличка Фікса.

***

Шлях до успіху та гірке минуле

Я, як усі діти, мріяла про краще життя. Раптом батько кине пити, і у нас з’являться гроші? Мама зможе купити їй плащ, як у Ніни Бикової, або чобітки, як у Тамари.

І тоді Сергій, найкрасивіший хлопчик у класі, стане проводжати її додому й дивитися на неї із захопленням.

Вони зроблять ремонт і придбають гарні нові меблі, тоді не соромно буде запросити однокласників на свій день народження…

Вже будучи дорослою, я зрозуміла, що бідність сильно ранить дитячу психіку. Бідність залишає свій слід на все життя.

А тоді, час ішов, але мої мрії так і залишалися мріями. На випускний вечір я не пішла, сказала, що хвора.

Я знала, наскільки безглуздо виглядатиму поряд з ошатними дівчатками у своєму скромному платтячку, перешитому з маминого.

Мати все зрозуміла, тоді вона й сказала, заспокоюючи дочку, що життя все розставить по своїх місцях.

Я вирішила діяти й стати успішною!

Закінчила економічний технікум. Стала працювати й навчатися на заочному у ВНЗ. І нехай час був перебудовний, я наполегливо працювала й навчалася, розуміла, що освіта — основа майбутнього безбідного життя.

В економічних законах було стільки лазівок і спірних моментів, без юридичної освіти працювати було складно, тому я отримала ще вищу юридичну, теж заочно.

Загалом, усе моє життя було підпорядковане одній меті: зробити кар’єру. Я працювала, як проклята, не рахуючись з часом, щоб довести свою профпридатність і піднятися ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, ще на одну сходинку по кар’єрних сходах.

Я вже давно перестала бути сірою посередністю, розуміючи, що зустрічають по одягу.

Я стала красивою, доглянутою жінкою з білосніжною усмішкою, модною стрижкою на довге волосся, ніхто й не помічав, що волосся нарощене, у дорогих, зі смаком підібраних нарядах.

Я придбала свою однокімнатну квартиру, до батьків ходила тільки в гості.

Тато переніс інфаркт і різко кинув пити. Мати жалкувала, що це не сталося раніше.

Мені було 30 років, коли я на конференції познайомилася з Кирилом. Кирило був вдівцем вже три роки і старший за мене на 12 років. Ми стали зустрічатися. Це були мої перші такі серйозні стосунки з чоловіком.

Він зробив мені пропозицію і одразу попередив:

— Я не можу мати дітей, з дитячого будинку брати не хочу. Подумай, але я вважаю, раз ти дожила до 30 років сама, діти не настільки важливі для тебе.

Чи любила я Кирила?

Ні, не любила, але я бачила багато прикладів, коли люди одружуються по великій любові, а потім зі скандалом розлучаються і стають ворогами.

Я прийняла його пропозицію.

Після весілля, на яке запросили тільки потрібних людей, не рахуючи мене та його батьків, я переїхала в його розкішну й простору квартиру. Свою однокімнатну я здаю.

І почалося моє заміжні життя, спокійне й розмірене з обов’язковим відпочинком у теплих і престижних краях.

Ми з чоловіком поважаємо одне одного, знайшлися у них спільні інтереси та захоплення, їм достатньо й цього.

Я допомагаю батькам, обов’язково відправляю їх у санаторії поправити здоров’я.

Можна сказати, що життя в мене вдалося, тільки часом сниться мені дівчинка в старому платтячку, ображена на весь білий світ за свою бідність.

Вранці вона прокидається з якоюсь порожнечею в душі і з сумом в очах.

Минуле не забувається…

І знаєте, коли я дивилася на Тамару, мені справді стало її шкода.

Життя жорстоке.

Але, з іншого боку, чи є у неї шанс змінити щось? І чи справді вона була покарана за те, що колись ображала мене? Що думаєте?