Після народження першої дочки я пережила важку післяпологову депресію. І навіть зараз, коли я начебто повністю відновилася, не можу без жаху згадувати про перші місяці її життя.
Нині доньці два роки. Ми з чоловіком завжди говорили, що хочемо мати кілька дітей. Але зараз я вже боюся, що не впораюся.
Велика сім’я була нашою мрією, і чоловік у мене дбайливий, він у всьому підтримує мене. Я завжди можу покластися на нього.
Я знаю, що дуже його розчарую, якщо скажу, що передумала заводити другу дитину. Почуваюся винною. Що мені робити?
Марина, 37 років
Аліна забігла до супермаркету вже пізно ввечері, повертаючись із роботи. Хотіла взяти лише пакет молока,…
— Ну все, тепер можна й про поповнення думати. Андрій підійшов ззаду, по-господарськи обійняв її…
Моя кава давно схолола, вкрившись темною, гіркуватою плівкою. У кухні стояла така дзвінка тиша, що…
«Приїжджай, Ганнусю! Негайно! Я дуже чекаю! Ти маєш знати правду». Цей коротенький, написаний ніби поспіхом…
Я тримала чашку чаю обома руками. Звичка ще з дитинства, батькова. Тато завжди пив чай…
Братові Грицю стукнуло шістдесят п’ять. Зібралися в нього вдома чималим гуртом — чоловік п'ятнадцять: діти,…