Кілька місяців тому мама сказала мені, що одна сім’я хоче незабаром прийти свататися до мене. У нас такі традиції, незважаючи на те, що ми вже дуже давно живемо в Україні. Мама каже, що можна свататися зараз, поки що мені 17, а вже після 18 мене можуть забрати.
Так ось, я знаю цю сім’ю, не особисто, але чула. Вони мають великі гроші, бабуся хлопця — рідна сестра моєї бабусі, є якийсь зв’язок. Я знаю, що він має дівчину, і він навіть пропозицію їй зробив. Йому 20 років, дівчина — українка, в соцмережах виглядає як його чергова кукла, лише струнка фігура.
Цей хлопець батька дуже боїться, та й без нього він повний нуль, адже не працював ніколи, тільки за татові гроші гуляє. Є ще одна сім’я, яка хоче прийти до нас. Там хлопець сам працює, заробив собі на квартиру, де вже ремонт почав. Він освічений, серйозний і готовий до сім’ї, хоч йому теж 20.
Сама я чоловіка вибирати не можу – батько видасть мене за того, хто прийде першим, а я не хочу до першої родини. Але не зможу дивитися на чоловіка, знаючи його минуле, а може й нинішнє, не знаю, чи він покине ту дівчину, якщо я з’явлюся в його житті.
Я не хочу бути нелюбою в шлюбі, а тим більше, коли ми молоді. Якщо щось буде не так, не зрозуміємо одне одного, то доведеться розлучитися або жити не люблячи, тільки на розлучення у нас не просто так йдуть, а з надзвичайної причини.
Я не хочу псувати своє майбутнє цими розлученнями, але я дитина та моє слово в сім’ї не означає нічого. При цьому мені дуже хотілося б заміж за хлопця з другої, адже його багато хто любить. Мій батько знайомий з ним особисто, любить його батька, а першу сім’ю не любить — надто вони понтові. Інші ж, хоч і при грошах, а поводяться скромно. Не знаходжу собі місця, не хочу прожити жити із вітряним хлопцем.
Аліна, 17 років
Аліна забігла до супермаркету вже пізно ввечері, повертаючись із роботи. Хотіла взяти лише пакет молока,…
— Ну все, тепер можна й про поповнення думати. Андрій підійшов ззаду, по-господарськи обійняв її…
Моя кава давно схолола, вкрившись темною, гіркуватою плівкою. У кухні стояла така дзвінка тиша, що…
«Приїжджай, Ганнусю! Негайно! Я дуже чекаю! Ти маєш знати правду». Цей коротенький, написаний ніби поспіхом…
Я тримала чашку чаю обома руками. Звичка ще з дитинства, батькова. Тато завжди пив чай…
Братові Грицю стукнуло шістдесят п’ять. Зібралися в нього вдома чималим гуртом — чоловік п'ятнадцять: діти,…