Я дуже боюся набрати вагу. Ще пів року тому я почала худнути, сиділа на різних дієтах, могла взагалі нічого не їсти, рахувала калорії, ходила в тренажерний зал і займалася там до знемоги. Моя початкова вага була 59 кг при зрості 157 см, мені 18 років. У цій вазі я почувала себе чудово. Худнути я почала через свого хлопця. У липні 2021 року він пішов до армії, і до його приходу я хотіла схуднути. Кілька разів він казав мені, що треба трохи схуднути, що я повна, говорив, якщо буде в мені 45 кг, він на мені одружиться.
Хлопець мій навіть не замислювався, як його слова можуть зачепити мене, і що я всерйоз візьмуся за своє тіло. З листопада до березня я схудла на 14 кг, моя вага складає 45 кг, як він і казав. У мене зникли критичні дні, їх нема вже 4 місяці. До лікарні зверталася. Іноді викликаю блювоту, якщо з’їдаю дуже багато.
Я ніби розумію, що можу залишитися без дітей, але я все одно продовжую мало їсти і боятися набрати зайві кілограми. Моєму хлопцю тепер не подобається моє тіло, каже, що я надто худа. Я вже не знаю, що робити. Розумію, що треба залишити цю людину, але я його люблю.
У коледжі всі кажуть, що треба погладшати, вигляд не дуже, викладачі та одногрупниці кажуть, що раніше я була кращою. Якщо чесно при 59 кг я почувала себе набагато краще, ніж зараз. Коли я набираю 100-200 грам, я просто закочую істерику і нічого не їм, щоб вони пішли.
Я не можу сказати, що схожа на анорексічку, ні, я не настільки худа і кістки особливо не стирчать. Просто я зациклена на вазі і не можу припинити стежити за цим. Хочу мати гарну фігуру і бути найстрункішою у групі в коледжі. Читала багато про наслідки такого способу життя, але мене це взагалі не лякає. Я не знаю, що діється у мене в голові. Настрій змінюється щохвилини. Прошу вашої поради.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…