Зустрічався я з дівчиною 3-4 місяці, все було як у казці, обидва були шалено закохані та щасливі. Вона запропонувала переїхати до неї, оскільки живе одна (у неї є дитина від минулого шлюбу, дівчинка 6 років), а я жив із мамою.
Обговорювали можливість винаймати квартиру, але в результаті вирішили, що житимемо в неї, я допомагав матеріально і з квартирою, і по дому. Після кількох місяців усе було добре, в обох був підйом на роботі, були спільні інтереси, чудове порозуміння у всьому.
Я саме проходив один тренінг особистісного зростання, в якому отримуєш багато корисних навичок у всіх сферах життя та багато прикладів відмінних сімей. Покликав ходити на нього разом.
Вона не дуже хотіла, але я її кликав тому, що в мене була мета зробити їй пропозицію одружитися, красиво, весело та незабутньо при великій кількості добре знайомих людей. До того ж наприкінці тренінгу мала статися подія, на якій вона могла побачити як мене цінують і поважають багато людей.
Тренінг вона до кінця не пройшла, пішла на середині. Як я її не кликав – ні на що не реагувала.
Після цього в нас почалася взаємна недовіра, ми почали лаятись (хоча раніше навіть поганого слова не могли одне одному сказати). Я вирішив проходити тренінг до кінця без неї, саме через це дуже впала самооцінка.
Раніше я був у її очах героєм, а став перетворюватися на ганчірку. Вона стала мене пиляти, все стало ставати гірше і гірше.
Проблеми на роботі, мало грошей, з’ясування стосунків – все це тривало у нас понад рік. Оскільки ми дуже кохали одне одного, то нічого не приховували, говорили все як є і намагалися вирішити свої проблеми. Але нічого не змінювалося.
Вона творча людина, яка дуже любить свободу та особистий простір. Їй потрібна була перерва у стосунках, вона просила мене пожити у мами.
Я не погоджувався, для мене ми вже були сім’єю, отже, маємо вирішувати проблеми разом. На цьому ґрунті теж було багато суперечок та сварок.
То я нервував, речі збираю, вона мене зупиняє, то я вирішую залишитись – їй теж погано, плаче. Загалом, більше року так жили, і перерву робили на пару днів, але цього було недостатньо.
У результаті відносини зіпсувалися настільки, що ми стали ставитися одне до одного, як сусіди. Я сказав, що йду жити до мами.
Для неї це хороша новина, але вона хотіла, щоб ми далі зустрічалися і як спочатку ходили на побачення, на прогулянки. Для мене це було прийняти непросто, я її невдоволення приймав на свій рахунок, що ще більше заганяло мене в глухий кут.
Протягом місяця, коли ми жили окремо, спілкувалися, іноді зустрічалися, кілька зустрічей було як на початку відносин, решта часу, як і раніше, сильно лаялися. Накопичилося багато взаємних образ та негативу.
Потім я на тиждень зник, майже не спілкувалися, я розбирався сам із собою, зі своїми думками та почуттями. Дійшов висновку, що вона мені потрібна, що хочу повернути наші колись казкові стосунки, чи тепер уже збудувати нові.
Коли ми тиждень не спілкувалися, вона мені надіслала смс, що нудьгує і хоче побачитись, що її серце проситься до мене. Я відповів, що поки нічого не зможу дати їй при зустрічі, що розуміюся на собі.
Через тиждень став надавати знаки уваги, але вона каже, що вже нічого не відчуває, не бачить майбутнього, я для неї – слабка нерішуча людина. Ще була моя помилка, яку вона мені не скоро пробачить, я сказав їй, що вона має рацію і що я слабкий, що їй краще знайти когось краще.
Зараз спілкування рідкісне, вона на контакт йде, але просто з ввічливості холодно. Я виписав усі якості, які їй важливі, всі мінуси про які вона говорила, зараз працюю над собою, щоб вона побачила зміни і що я можу бути сильним та успішним.
Але я не знаю, як поводитися далі. Доглядати її, чи залишити на якийсь час, чи створювати образ героя, змусити ревнувати?
Я знаю, що вона мене любить, просто боїться, що я можу знову стати слабким і невпевненим, а такий їй не потрібен.