Мені 45 років, сестрі 55 роки. Обидві одружені, є діти. Дружби між нами немає (в неї свої інтереси, подруги, захоплення). Але краще підтримувати нейтральні відносини, ніж сваритися, тому спілкуємося рідко, але щирості та розуміння немає.
Я і моя сім’я більше трьох років живемо у моєї мами, тому що вік і здоров’я не дозволяє їй бути однією. У квартирі мама не хоче жити, бо все життя прожила у хаті. І сад, город приносить її радість, навіть якщо вона просто квітки поллє. Сестра ж спілкування звела до мінімуму, дзвонить раз на 2-3 тижні, не цікавиться здоров’ям та життям нашої мами.
Іноді просто грубіянить їй, бо «вона присвятила себе сім’ї, онукам, а не співала у хорі, не ходила до гуртків». Сестра багато чого досягла в житті, на роботі. Живе в достатку, але якщо рідко приїжджає до мами, навіть не привезе їй пачку печива. А якщо, що й купить, було один раз, то візьме з неї гроші (потім дізнаюся від мами).
І ще неприємний момент у тому, що що вона прописана в будинку мами, разом із сином. Але мешкає в іншій квартирі. Налаштована вона якось вороже. Цієї теми ніхто не торкається. Я мовчу, бо буде скандал. Сьогодні я дізналася, що вона була у столиці, відвідала театр, погуляла містом, у подруг у гостях, завжди зайнята.
А до рідної людини немає часу та бажання зателефонувати та прийти. Я сама їй зателефонувала і різко сказала, що так не ставляться до батьків і треба хоча б інколи відвідувати. На що почула командирський тон, що їй від мене треба, і що я її дуже ображаю, вона не розуміє, що я їй говорю, її ставлення до мами — це її думка і не треба нав’язувати чужу.
Ти це ти, а я це я. Вже й не знаю, чи правильно я вчинила, хоч думаю, що правильно. Якщо їй потрібна хата, то чому не допомагає?
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…