Познайомилася з чоловіком, бачу, що сподобалася йому, але доводиться самій виявляти ініціативу. Ігор і сам не знає чого хоче.
Нам обом уже за 30 років, час і про сім’ю подумати, але він все тягне з визнанням. Бачимося тільки, коли я запропоную, більше переписуємось.
Не можу зрозуміти, чому він боїться серйозних стосунків? Я могла б і раніше вийти заміж, пропозиції були, але була дуже закохана в чоловіка подруги.
Їй справді пощастило з ним. Саме його образ заважав тверезо дивитись на шанувальників.
Я не чекала, що він покине подругу і одружиться зі мною. Бачила, що він дуже її любить, а я для нього просто симпатична знайома.
Але хотілося знайти чоловіка, схожого на нього. Зараз зрозуміла, що витала в хмарах, а час минав.
Подруга, бачачи мої метання з Ігорем, запропонувала познайомити мене із колегою по роботі її чоловіка. Я довго думала, але вона вмовила просто зустрітись у кафе.
Вона сказала, що якщо він мені не сподобається, можна просто піти додому. Але ми провели чудову ніч!
Він підвіз мене до офісу, я очікувала, що він запропонує забрати з роботи, але він навіть не зателефонував. Дуже шкодую, що так сталося.
Він може розповісти чоловікові подруги, а мені соромно, що я йому не сподобалася. Хоча не можу збагнути, що було не так?