Так сталося, що вступивши до університету, я усвідомила, що мені не подобається в ньому вчитися (попри те, що це найкращий вищий навчальний заклад у нашій області). Я вирішила забрати документи, але зіштовхнулася із внутрішніми проблемами.
По-перше, мені, звичайно, не байдуже, що скаже мама, але я таки сподівалася, що вона прийме будь-яке моє рішення, але ні, вона категорично проти мого вибору. А я вирішила піти на заочне навчання та працювати.
Мама сказала, що категорично проти, щоб я була консультантом у магазині, загалом не підтримала. А я адекватно розумію, що обрала не ту сферу навчання, мені вистачило 2 місяці, щоби зрозуміти це.
Батьки в розлученні, але батько мене підтримав, сказав, що це твоє життя, роби, як ти хочеш. На даний момент я дуже хочу піти забрати документи, але мені страшно, почнуться питання/допити, чому забираю, а я не хочу нічого пояснювати, просто хочу піти і все.
Я навчаюся на бюджеті, тож нічого не втратила. Я не знаю, як краще, з мамою поговорила, вона мене не підтримала, але мені 18 років і це моє життя, мій вибір і я так вирішила.
Тепер думаю піти на роботу, і тільки коли влаштуюся, забиратиму документи, але я впевнена на сто відсотків, що в цьому місці вчитися не хочу. Як перебороти себе?
Знайти сили зробити такий крок, як уперше в своєму житті влаштуватися на роботу, забрати документи з університету, так ще й піти проти мами, з якою в одну ногу все життя йшло (всі мої рішення вона підтримувала). До того ж я не хочу тепер розповідати їй, що піду шукати роботу і забирати документи.
Вона пропонує першу сесію почекати, а я вже хочу працювати і заробляти. Не хочу чекати на сесію у виші, у виборі якого я помилилася.
