— А що чоловік? — втомлено махнула рукою Ольга. — Чоловік ні пари з вуст. Спочатку готовий був на шматки порвати цього Ігоря, а тепер просто мовчить.
Ну як же, Настя завжди була його ненаглядною принцесою, а принцеси, як відомо, у 16 років ще не готові пізнавати, що таке материнство.
У родині Ольги зараз коїться щось неймовірне: єдина донька Настя півтора тижні тому відкрила мамі таємницю — вона при надії.
Хоча як відкрила — втратила свідомість, кілька разів її підкотила нудота.
— Я навіть не пам’ятаю, що готувала на той момент, — згадує Оля. — Донька зайшла на кухню, зблідла, як стіна, і метнулася до туалету, а потім і вранці бігала. Ну я ж не дурепа, серце йокнуло від здогадки, запитала, відповідь була ствердна.
Ользі 43 роки, її чоловікові 46. Насті влітку виповнилося 16 років.
У сім’ї матеріальний добробут: живуть у трикімнатній квартирі, є ще дві квартири бабусь, які зараз здаються в оренду. Дім — повна чаша, у доньки якого тільки одягу немає.
Оплачено репетиторів для майбутнього вступу до вишу, відкладено гроші на навчання (про всяк випадок). На море — влітку і на зимові канікули до Карпат (цього року, щоправда, не поїхали — не до того зараз).
— І ось — маємо те, що маємо, — хитає головою Ольга. — Зараз 8 тижнів, час невблаганно спливає.
— А хлопець що?
— А хлопцеві теж 16, в одному класі вчаться. З першого класу. Незмінно дружили, а років півтора тому стала помічати, що Настя з ним просто нерозлийвода. І він у нас цілими днями був, і вона в його родині — завжди бажаний гість. Запитувала, а як же.
— Мама, ми дружимо, не переживай, нічого «такого» немає і бути не може, ні, лекція про контрацепцію мені не потрібна, її в школі вже прочитали. І інтернет нам на допомогу, але поки це все не потрібно, розумієш?
— Я сам закохався вперше у 14 років, — усміхався чоловік Ольги. — Пубертат, гормони. Та що ти, я й подумати ні про що не смів, так, поруч пройти, за руку потримати. Моя принцеса ще зовсім маленька. І цей її Ігор ще юнак із прищами.
Прищавий, не прищавий, а через півтора року після початку особливо теплої дружби, зметикували, як не тільки за руки триматися, а ще чимось цікавим займатися.
І де були всі знання з інтернету? Та що тепер питати, сталося вже.
— Я, коли все розкрилося, – каже Ольга, – навіть чоловікові не хотіла говорити. Думала, що тихо все розрулимо. Зараз же не як раніше, пігулку випив і все. Але що ти! Настя такий концерт закотила! З гикавкою, з істерикою.
— Я не позбудуся дитини від Ігоря! Я люблю його! І так, я дитину теж уже люблю, розумієш?
Вийду заміж, я маю право, дитина зʼявиться вже коли мені виповниться 17 років, а Ігорю взагалі через місяць 17! За довідкою ми розпишемося, дитина буде!
Ольга пробувала достукатися до дочки: а виховувати на що? Кинути школу, закінчивши 10 класів тільки?
Поставити хрест на інституті?
Хлопчик у 17 років забезпечуватиме сім’ю? Як? Працювати піде? Ким? Ким влаштується недоучка? Скільки на тій роботі отримуватиме?
Всю юність розтратиш на пелюшки?
У подружок буде випускний, а твоя дитина перший крок зробить?
Подружки в красивих сукнях почнуть заміж виходити, а ти дитину в школу поведеш? І що побачиш у житті, крім сковорідок і прання?
— Без толку, – похмуро каже вона, – насильно перервати не змусити, до розуму не достукатися. Чоловік у курсі вже, звісно. Напився вщент вперше з того моменту, як я його знаю. З Настею розмовляти не хоче.
— А інша сторона що? Ну хлопець цей і його батьки?
— А хлопець теж: ура, одружуємося! А його батьки… Мама там і ще сестра молодша, 3 роки їй. Тато кинув їх десь рік тому. Мамі там усього 36 років. Сама вискочила заміж мало не у 18 років.
Вони там усіма руками «за». За малюка, за весілля. Щоправда, жити там ніде.
Після розлучення матері всі живуть в однокімнатній квартирі, ще й із бабусею. Але що ти, розмов багато і все на тему: треба залишити, якщо вже так сталося.
— Ми ж є, – сказала мама Ігоря, коли все розкрилося і вона з сином прийшли до батьків Насті, – з житлом же щось можна вирішити. У нас ніде, зате у вас просторо.
А з дитиною допоможемо, нехай навчаються обидва. Ігор теж мріяв до інституту вступити. Вивчимо, виходимо, виховаємо.
— Тобто, це тобі, Олю, доведеться додати до себе в квартиру ще двох дітей? Крім доньки, чужого сина та їхнього немовляти? А вони «допоможуть»? Смішно.
— Та справа навіть не в цьому, – махає (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) рукою Ольга, – у нас 2 квартири є, жити б знайшли де. І не в грошах справа, прогодували б. Річ у принципі: навіщо дитина в такому віці?
Думок немає ще в голові. Майбутнього немає, не вибудувано ще. І що їх чекає?
Зараз кохання неземне, а через кілька років, коли побутом обидва наїдяться? Кохання мине, а дитина залишиться? Навіщо, якщо можна все вирішити зараз?
— Зустрічайтеся, – переконувала Ольга Настю, – я не проти, от тільки навіщо дитина? Ви ж не планували дитину? Ні? Випадково вийшло, буває. Хоча, що тепер про це.
Але цю випадковість позапланову можна виправити, саме час виправляти її, донечко.
Я не проти кохання, я проти того, щоб ти життя псувала. Кому-кому? Собі, Ігорю, нам, цій дитині, зрештою!
Зрештою Оля сказала доньці, що вони з чоловіком віддадуть їм одну з квартир: живіть разом, раз одне без одного не можете. Але за умови, що ти не позбудешся немовля. Цього зокрема і найближчі років 5 у перспективі.
— Поможемо, будемо годувати-поїти, тільки зроби як прошу!
Чоловік пограв жовнами, але погодився.
Донька задумалася, а потенційна сваха зі своєю мамою телефоном оголосили, що не можна так із дітьми.
— А я більше ніж упевнена, – каже Оля, – через півроку спільного життя Настя забуде цього Ігоря, як страшний сон. Адже видно ж, що вони зовсім із різного тіста. Просто зараз у них кохання. З наслідками.
Що скажете?
