Я з дитинства був скромним і не впевненим: набрати на телефон незнайомій людину боявся, та й зовні такий як всі, був трохи повним. У школі друзів мало було, про дівчат навіть не йшлося, я боявся навіть сказати щось їм.
А якщо виявляли хоч якийсь інтерес, то я не міг навіть нічого сказати у відповідь. Вже ближче до старших класів я перейшов до іншої школи і наче все змінилося.
Я почав більше спортом займатися, бокс, зал, схуд, але уваги чи симпатій з боку дівчат не побільшало (для себе хіба що займався). Мені почалося подобатися те, як я виглядаю у дзеркалі.
Почав більше спілкуватися із дівчатами, але я їх не розумів все одно. Як і раніше, не міг як інші хлопці загравати, спілкуватися начебто ми друзі.
Моя помилка була в тому, що я порівнював себе з іншими. Я не був з заможної родини і не міг дозволити собі гарний одяг, крутий телефон, як решта. Але будь-які спроби хоча б потоваришувати викликали недовіру чи огиду у протилежної статі.
Але з одною дівчиною якось склалося (і те тому, що вона сама перша вирішила познайомитися зі мною). Вона була дуже гарною, товариською і загалом брала участь у всіх заходах школи і була тією дівчиною, про яку я лише мріяв.
Спочатку я не розумів, як я, який навіть за руку з дівчиною не тримався, можу з нею спілкуватися, не розумів, про що з нею говорити. Але приблизно через півроку, так би мовити, привітань та спілкування на різні теми я вирішив покликати її на побачення або в тому випадку просто зустрітись. Вона відмовлялася у всіх випадках.
Далі я почав помічати, як вона гуляє з іншими хлопцями, виставляє фотки у соцмережах, почав ревнувати. На той час я, напевно, закохався в неї якщо до цього дня її згадую, хоча зараз іноді бачимося, але не спілкуємося і вона вже має чоловіка.
Був би я впевненіший у собі тоді і був би товариським, то може й склалося щось. Але я її не забув і, мабуть, не забуду ніколи.
Були й інші дівчата в той період, але я не звертав на них уваги, у думках була тільки вона. Так я й закінчив навчання у школі, хіба що з’явилися друзі. І то друзями їх було складно назвати, але почав більше гуляти та спілкуватися з різним оточенням.
Вступив до універу, але там не знайомився ні з ким і ніхто зі мною не знайомився. Знайшов ще кілька друзів, з якими спілкуюсь і зараз.
Коли вступив до іншого універу, то жив у гуртожитку, де було багато дівчат, але, як і раніше, уваги з боку не було. Та й вони змінювали хлопців, як рукавички, і я їх ніяк не міг зацікавити.
Намагався з однією познайомитися, але я їй не сподобався і вона вважала за краще вибрати іншого хлопця, який був досвідченіший за мене. Начебто всі близькі і кажуть, що я красивий, але чому я досі не маю дівчини?
Я й сам не знаю. Кинув навчання, почав більше знайомитись в інтернеті, ходив на безліч побачень, але ніколи нічого не виходило, не бачив я, що був цікавий хоч від однієї.
Для всіх дівчат я був мало цікавим, щоб далі спілкуватися. Вигода, це я бачив, а почуттів ніяких.
Багато спілкувався у листуванні, але до зустрічі ну може 1/10 випадках доходило. Були стосунки, у яких щось складалося, але це було недовго.
Ревнощі, зради, повне нерозуміння майбутнього. Не моє це все.
Не знаю, чи я такий не щасливий, чи це у всіх так, хоча на кого не подивлюся, то решта дітей народжують, і живуть разом уже по 2-3 роки і в них все стабільно. Дівчата самі вішаються на них.
Ну, якщо це було цікаво прочитати, то відпишіть свою думку, напишіть свою історію стосунків або дайте мені хорошу пораду, будь ласка.
