Я мав таке ж дитинство, як автор історії, який ненавидить свою матір. Мені зараз 36 років.
Я почав заробляти ще з підліткового віку. Виїхав до столиці працювати у 20 років, нікому не сказавши, що їжджу на співбесіди перед цим. Там прожив до того моменту, коли почалося вторгнення.
Повернувся до рідного міста, і тут начебто сон, а не життя. Вилазять почуття, яких не хочеться відчувати, але інакше ніяк, відчуваю їх. Не відчував захисту у дитинстві.
У мене є брат, і я завжди був у тіні. Батько вибрав мого брата улюбленцем, а мати мене.
Батько в мене домосід, і брат теж не відходив далеко з дому. Мати ж, навпаки, говорила, що вийшла заміж тільки щоб піти зі свого будинку.
Коли мені було 3 роки, вона вирішила знову піти з дому, де ми росли, пішла назад до своїх забравши мене. Там побула, і вирішила розлучитися з батьком кажучи, що він слабак, і почала стосунки з чоловіком «сильним».
Вирішили вони переїхати до столиці. Мати говорила, що зробить усе, щоб він був успішним. Взяла мене з собою, знову забрала з дому.
За півтора року повернулася назад, забравши мене з собою знову. Другий чоловік її зробив так, що вона пішла від нього. Оселилася навпроти свого першого чоловіка мого батька.
Я з 27 років працював із психологами, робив усе, щоб не повертатися додому. І так сталося, що повернувся.
Робота накрилася, щось сталося з мотивацією, я зараз закрився знову, вже не розумію, хто я і куди рухатись у житті. Гроші є, а моїх бажань немає.
Брат живе далі там, де й жив, грошей не було, і зараз особливо немає, але є дівчина. Він спілкується з матір’ю та батьком.
А я ненавиджу батька за те, що його в мене нічого не було в житті, до брата заздрість, що в нього є життя, не маючи грошей, а мати ненавиджу, що тягала мене як сумку, і все, що мені залишалося, втекти до комп’ютера.
Коли мешкав у столиці, були дівчата, але ніяк не вдавалося побудувати довгі стосунки. Зараз зовсім перестав відчувати свої бажання, хіба що пройтися містом нема чого робити, або піти головою працювати, або таксувати.
Почуття спокою вже довгий час немає, постійно почуття страху, що божеволію тут. Не знаю, що робити, куди тікати.
Просто якийсь овоч, та сама сумка. Раніше були фантазії, що гроші врятують мене від чогось, чого я постійно боявся і ніяк не хотів повертатися додому, і важко було спілкуватися з матір’ю навіть по телефону.
Зараз розумію чому — я, мабуть, не подорослішав психологічно через життя матері та її метання. Так, гроші навчився заробляти, але дійти хоча б до підліткового психологічного віку не вдалося.
Ось просто немає розуміння, що робити зараз у житті. Тепер минуле життя тільки приходить уві сні.
Коли прокидаюсь, починається інший сон. Мрію отримати той спокій, ту безтурботність, яку може дати батько, але чи зможу відчути таке ще колись?
Борюся з невидимим ворогом, який прокидається особливо, коли спілкуюся і бачуся з матір’ю, одразу почуття ненависті. Ненавиджу її, що ставилася до мені як до об’єкта, з якого можна ліпити, що захочеться їй, а не давати змоги розкритися моїм бажанням.
Чому зараз радіти, не знаю. Свого місця у цьому житті не можу визначити. Немає близької людини.
Друзів також немає. Є тільки в сонячному сплетенні часте почуття тривоги, страху та самобичування.