— Я позбавлю тебе спадщини, якщо до нього поїдеш, – не здавалася бабуся, – я все підпишу твоєму двоюрідному братові. У мене немає внучки! Я на хвилину заплющила очі й уявила, що на мене чекає, якщо я залишуся. Бабуся перетворить моє життя на подобу маминого

Мої батьки розлучилися, коли мені було 6 років. Мама звинувачувала в усьому батька-зрадника.

— Він нас кинув, – з гіркотою говорила вона, – знайшов собі нову дружину і навіть не подумав, як ми будемо виживати.

Нам було важко, після того як на цей світ зʼявилась я, мама не працювала, бо в дитинстві я була хворобливою дитиною. Тож, коли батько залишив нашу сім’ю, починати їй доводилося з нуля.

— Поки я жива і в силах, – сказала тоді бабуся, – я допоможу.

Бабуся жила з маминим братом і його дружиною, залишивши синові квартиру, вона переїхала до мене і мами. Перший час, ми, дійсно, не обійшлися (розповідь для сайту Рідне Слово) б без її допомоги. А, може, і впоралися б, якби моя мама не була такою гордою.

— Я не буду подавати на аліменти, нехай на свою нову дружину витрачає і на її дітей, – заявила мама і, навіть те, що приходило від батька поштовими переказами, вона примудрялася відправляти назад.

Батько намагався зі мною спілкуватися, але тут у єдиному пориві на диби встали обидві: і мати, і бабуся.

— Він тебе, як кошеня кинув, а ти збираєшся з ним підтримувати стосунки?

Ми спілкувалися з татом рідко і таємно.

Бабуся в мене дуже владна, і вона впевнена в тому, що її місія – врятувати доньку й онуку, вона круто забрала владу в нашому домі. Бабуся диктувала, що купувати, що готувати, навіть, що носити моїй матері.

Можливо, у мами і склалося б своє особисте життя, якби не бабуся.

— Квартира моя, – говорила вона, – мені від тітки покійної дісталася, ти зобов’язана мене слухати. Якби не я, ви б з онукою голодні сиділи. Які тобі чоловіки? Дитину виховуй. Досить із тебе, був уже один.

У рік розлучення мамі було 30 років, а її життя виявилося закінченим. Ледь мені виповнилося 18 років, як мами не стало. Залишатися удвох із бабусею я не захотіла.

— Донечко, – голос батька, майже забутий, лунав у телефонній трубці, – я дізнався про твою маму, мені дуже шкода. Ось що, давай приїжджай до мене в Київ.

Я подумала і зважилася поїхати. Що на мене тут чекало? Вчитися після школи я не стала, оскільки мама вже сильно хворіла, робота продавцем на місцевому ринку – не межа моїх мрій.

— Ти зрадила свою матір, – кричала бабуся, – ти поїдеш до цього негідника?

Пояснити, що це мій батько, що, розлучившись із мамою, він не розлучався зі мною, я бабусі так і не змогла.

— Я позбавлю тебе спадщини, якщо до нього поїдеш, – не здавалася бабуся, – я все підпишу твоєму двоюрідному братові. У мене немає внучки!

Я на хвилину заплющила очі й уявила, що на мене чекає, якщо я залишуся. Бабуся перетворить моє життя на подобу маминого. Я муситиму робити все за її вказівкою, і це триватиме довгі роки (якщо раніше не піду з цього світу), бо про таких, як бабуся, кажуть: «колом не вб’єш».

Я поїхала під її прокляття, до речі, слова вона дотримала. Написала заповіт на мого двоюрідного брата, сина дядька.

А в мене почалося нове життя. Татова нова дружина, та сама розлучниця, виявилася дуже милою жінкою, вона виховувала доньку – інваліда дитинства. Кілька років тому доньки не стало.

Своїх дітей у тата і його Тамари так і не зʼявилося. Дізнаючись краще сім’ю свого батька, я починала розуміти, що (розповідь для сайту Рідне Слово) багато в чому в розлученні була винна бабуся. Саме їй зять не припав до двору. Вона дорікала йому квартирою, маленькою зарплатою, недостатньою допомогою.

Але це їхні справи, все вже в минулому. А в сьогоденні в мене з’явилася сім’я, ми з Тамарою порозумілися. Через рік я вступила до інституту, на заочне відділення, знайшла роботу, живу.

Виявилося, що в мене є і своя квартира.

— Вона невелика, однокімнатна, – пояснив батько, – іпотеку я тільки нещодавно закрив. Мати ж не брала в мене грошей, от я і вклався хоча б так, у твоє майбутнє.

Я вирішила здати поки що квартиру, ось буде в мене сім’я – піду туди жити, а поки що мені й вдома добре, з батьком, якого в мене так давно не було. Тамара також дала мені не менше материнської любові, самої справжньої, та домашнього затишку.

— Ми з батьком дачу задумали купити, – каже Тамара, – ось будуть у нас онуки, будемо їх на дачу забирати.

Як розумієте, онуки в батька й Тамари можуть бути тільки від мене. Доведеться довго з цим не тягнути.

Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.