Одружені ми вже 10 років. Побралися, дізнавшись, що буде дитина.
До цього зустрічалися недовго, але жили непогано, жодних проблем не було. Любили, будували плани, потихеньку втілюючи їх у життя.
З’явилася донька, через 2,5 роки й син. Нині їм 10 та 7 років відповідно.
У вересні минулого року чоловік мені зрадив. Дізналася я про це буквально за кілька днів.
Поговорили, обговорили. Я її знаю, і вона мене – живемо у сусідніх будинках.
Чоловік переконав мене, що це не серйозно, що помилка. Я повірила і майже вибачила, почали жити далі.
Тут якраз переїзд у нову квартиру, покупка нової машини, зміни на роботі. І ще під новий рік дізнаємося, що чекаємо на третю дитинку. Все начебто дуже перспективно.
Перші місяці ходжу й постійно нудить, паралельно роблячи ремонт у квартирі, доки чоловік заробляв на цей ремонт. Полежала на збереженні, останні місяці бігала, але періодично втомлювалася, що не дивно.
Продовжувала працювати. Увесь період, весь цей час він часто їздив у справах, а мені постійно лізли в голову погані думки, але пригнічувала їх, так би мовити, берегла себе, вірніше навіть не себе, а синочка. Але все було добре, благополучно з’явилася дитина.
Відрядження та робочі поїздки тривали навіть тоді, коли ми відправили середню дитину до першого класу. А тижнів зо три тому дізнаюся, що мій чоловік зі своєю колишньою коханкою, як і раніше, тісно спілкуються.
Сідаємо говорити, і виявляється, що він тоді з нею не порвав, вірніше, на місяць порвав, а потім знову все по-старому. І весь рік, поки я очікувала дитину і більше він регулярно її відвідував.
У мене шок був не від факту зради. Я весь час відчувала, але сама собі не вірила.
Шок був від усвідомлення терміну. Але, каже, що набридло все це йому та їй (вона, до речі, розлучена та її син навчається з нашим в одному класі!).
Їй заміж хочеться, а він залишати сім’ю не збирається і це не обговорюється. І ось уже місяць, як вони не зустрічаються, не спілкуються і все вже закінчилося. Я розумію, що подітися мені нікуди – у мене на руках 3-місячна дитина, та ще 2 школярі.
Не працююча (я працювала неофіційно, та й до ладу не заробляла). Вигнати чоловіка буде безглуздо — будуть великі фінансові труднощі та й закінчилося все в них. Переживаю, звичайно, але вирішили видертися разом.
Але не дає мені спокою інтуїція. 3 години тому, нарешті, я з’ясовую, що після нашої з ним розмови, через тиждень, тобто. кілька тижнів тому вони знову зустрічаються. Каже, тягне, з голови вона в нього не йде.
Мене, каже, шанує. А в ній незрозуміло, що приваблює. Жити з нею не буде, каже.
Випроводила.
Ніч. Спати не можу. Треба було комусь розповісти. Вибачте, якщо сумбурно і плутано вийшло.
