У мене типова проблема, я розлучаюся з дружиною. Ініціатива виходить від неї, у нас двоє дітей – 4 та 11 років.
Мені 39, їй 40 років. У шлюбі майже 18 років були.
Причому це другий випадок — перший був шість років тому, але тоді я якось запобіг розлученню і ми навіть народили ще одну доньку. Але тепер я бачу, що це остаточне рішення, і стосунки не врятувати (як важко це писати).
У відносинах, у які ми обидва увійшли психологічно незрілими, я був веденим. З цієї причини, на мою думку, все й вигоріло.
Кожен із нас одне від одного чогось чекав, вона – підтримку, я – почуття, от і дочекалися. Були в мене і проблеми з гулянками, і брехня по дрібницях, і байдужість у її бік — у ці хвилини душа боліла, але не хотів показувати слабкість.
Я розумію, що швидше за все не хочу виходити із зони комфорту, але розумію і те, що мучити далі дружину, дітей (який приклад вони бачать) і немає сенсу. Хочеться відпустити її, але водночас не хочеться.
Допоможіть, будь ласка, порадою, як це зробити. Зараз маю почуття, що наче людини не стало, когось дуже близького. Місця собі не знаходжу.
Проблема ще в тому, що я найближчим часом не можу з’їхати — складно це зробити одразу, може до півроку пройти чи більше. Як мені жити весь цей час, як не зашкодити всім психологічно? І їй, і дітям також важко.
Ще кілька днів тому почував себе непогано, а сьогодні вночі накрило, не спав. Через десять днів дуже важлива співбесіда, але думати не можу, в голові каша.
Друзів та рідних поблизу немає, та й немає таких, хто справді допоможе. Ми з дружиною із сімей, де теж неблагополучні стосунки між батьками, але вони не розлучалися.
