Вперше вийшла заміж у 18 років, чоловік був старшим, художник, з тонкою натурою, прекрасним і добрим характером, непогано заробляв, з’явилися дочка та син.
Але через 8 років спільного життя раптом біда, чоловіка раптово не стало, проблеми з серцем. Я очікувала третю дитину, лежала на збереженні, коли дізналася, що сталося непоправне, мене вихопив удар.
Дитину я втратила, не хотіла жити, плакала і день і ніч у голос. З лікарні мене не пустили попрощатися з чоловіком.
Як важко було повертатися додому. Ще рік я приходила до тями.
Мене познайомили з чоловіком, почали спілкуватись і раптом він отруївся. Я вдень та вночі чергувала біля палати, він був у дуже тяжкому стані.
Я та моя сім’я зробили все, щоб підняти його на ноги. Коли він одужав почали жити разом і незабаром одружилися, але виявилося, що він був нервово не здоровий.
Піднімав руки та ображав. Терпіння урвалося і закінчилося все його ув’язненням і розлученням.
Як я опустила руки і морально була розчавлена, почала випивати. Розуміючи, що качуся похилою, вирішила з дітьми поїхати до приморського містечка, почати нове життя.
Влаштувалася на роботу, дітлахів до школи та на спорт. До мене почав залицятися чоловік, трималася обережно, але своєю турботою він мене зачарував. Жили душа в душу, обіцяв одружитися.
Але після 3 років стосунків став ігнорувати, з’явився холод, я дізналася, що чекаю дитину, це був жах! Він не брав слухавку, міг не з’являтися, відверто знущався з мене.
Організм не витримав, і дитини не стало на терміні 8 місяців. Я була між небом та землею, попрощалася з мамою та дітьми.
Абияк мене відкачали, але тунель, який бачила не забуду ніколи! Мій чоловік лікування сплатив, але морально не підтримав.
Повернувшись додому, вирішила не зустрічатися з ним. Але він просив повернутись.
Стали знову жити разом, він загалом 6 років був дбайливий і уважний, але вибачити втрату дитини так і не змогла, але й розлучитися не виходило.
Сніданками про весілля так і годував. На роботі було приємне спілкування з новим інженером, спільні інтереси і одного разу інженер зробив мені пропозицію.
Не зустрічаючись і без близькості, знаючи дітей. Пояснивши, що закоханий і життя без мене немає сенсу.
Сказати, що я була шокована – нічого не сказати! Але мені було з ним легко, цікаво, захоплював своїм розумом, досвідом та ерудованістю. І я прийняла пропозицію.
Я так щаслива! Стільки років ми разом! Після весілля одразу дізналася, що чекаю дитину та з’явилася прекрасна донечка.
У нас все добре, живемо душа в душу, налагоджений побут, подорожі. Старші діти закінчили школу на відмінно, грають у спортивних збірних країни.
Дякую Богу та гіркому досвіду за мій щасливий та світлий сьогоднішній день. А той, хто промурижив 6 років, був шокований, коли заявила не приходь, виходжу заміж.
Його життя перетворилося на пекло. Виявилося, що всі 6 років ходив до мене та до сусідки поверхом вище.
Ще раз переконалася у правоті прийнятої пропозиції. Що стосується того, другого, який ображав, звільнившись, його не стало у власній квартирі, через власну необачність з недопалком.
Я нікому не хотіла зла і всіх пробачила, шкода тільки, що була дурна, літала в хмарах. Але, напевно, варто було це пережити, щоб, нарешті стати щасливою дружиною і матір’ю!
Вибачте і не судіть суворо. Бажаю всім здоров’я та міцного сімейного щастя. Дай вам Боже всього найкращого.
