Олені виповнилося 38 років. Зараз це успішна бізнеследі. А були часи, коли здавалося, що її стеля в житті – роль домогосподарки та турбота про сім’ю.
Після закінчення інституту Олена вийшла заміж за Сергія, а згодом народилися діти. Ніхто не планував так багато, але склалося саме так. Спочатку на світ з’явився син Максим, а через рік одразу дві донечки: Вікторія та Софія.
– Мама тоді не тямила себе від злості, – згадує Олена. – Наказала мені закинути свій диплом на далеку полицю, забути за нього років на десять. Мовляв, є у чоловіка двокімнатна квартира, то й живіть собі, плодіть своїх дітей.
– Жах який, – прошепотіла свекруха, дізнавшись про двійню, – бідолашний мій Сергійко. Тепер йому самому доведеться спину гнути на таку ораву.
Олену ніхто не пожалів: а чого її жаліти? Сиди собі вдома, не журись. Хоча вона зовсім не збиралася сидіти склавши руки, Олена хотіла вийти на роботу, щойно дівчатка підростуть до трьох років. Але постійний колообіг хвороб у родині з їхніми застудами та вірусами не дозволив їй це зробити.
– Тільки-но один одужає, – розповідає жінка, – одразу ж інший починає шморгати носом, потім третій підхоплює. Тільки останній видужає, як перший знову з температурою звалюється. Довелося забути про роботу, засісти вдома.
– Виховуй дітей до школи, – сказав чоловік, – що вже тепер. Тільки по лікарнях і будемо бігати.
А потім син пішов до першого класу, а через рік і дівчатка потягнулися за ним… Зустріти, нагодувати, допомогти з уроками, вечерю зготувати, відвести на гуртки, випрати, прибрати. Побут поглинув Олену. Засмоктав у рутину з головою.
– Мама постійно бурчала, мовляв, чого це я так втомилася, – згадує Олена, – молодша сестра будувала кар’єру і дивилася на мене зверхньо, як на якусь неповноцінну. Чоловік дозволяв собі прискіпуватися, якщо щось не так, жодної дрібниці не пробачав: нема салату до вечері? Як це нема? А чим ти цілий день займалася?
Олена почала мріяти про те, щоб вирватися з цього замкнутого кола. Біда в тому, що в 30 років, без досвіду роботи її ніде не чекали, а коли дізнавалися, що в неї троє дітей, одразу знаходили причини для відмови. А на ту роботу, куди готові були брати, вона не могла погодитися.
– Або на іншому кінці міста, або змінний графік, або платили копійки, яких ледь вистачало на проїзд, – каже Олена, – тоді я вирішила створити собі робоче місце самостійно.
Олена почала роздумувати, як можна заробити. Що вона вміє робити добре? За освітою – економіст. За фактом – домогосподарка.
– Але ж у тебе такі смачні пироги виходять, – якось сказала сусідка з її під’їзду, з якою Олена часто гуляла з дітьми, – чому б тобі не спробувати пекти їх на продаж?
— Я тільки заїкнулася про ідею відкрити невеличку пекарню, – згадує Олена, – сама печу, сама собі бухгалтер, можна домовитися про збут.
— Не сміши мене, – розкритикувала мама, – бізнесменка знайшлася. А хто твоїх дітей доглядати буде? Я, чи що?
— Викинь дурницю з голови, – відрізав чоловік, – скільки грошей треба, щоб свою справу відкрити! А якщо прогориш, де ми їх потім візьмемо? Я і так ледве животію, працюю на вас, як віл. Іди краще нянечкою в дитсадок або прибиральницею в школу, хоч діти будуть під наглядом. Що ти ще вмієш, окрім як мити підлогу та прати пелюшки!
— Здуріла, нічого в тебе не вийде, дарма час, сили та гроші витратиш, – впевнено заявила свекруха.
— А я тобі допоможу, – несподівано підтримала молодша сестра, – грошей позичу, а потім ще можна кредит оформити. Давай, спробуй, а то зовсім загрузнеш у цьому болоті.
Було неймовірно важко. Особливо на початку. Були сльози, метушня, гори паперів та нескінченні узгодження. Позичені гроші пішли на обладнання. Помилок було – не злічити. І повне нерозуміння в родині, аж до того, що Олена пішла від чоловіка на орендовану квартиру.
Пів року жили окремо. Діти плакали за татом, мама зі свекрухою приходили щодня, вмовляли, докоряли, волали до совісті.
– Вернися в сім’ю, – наполягали вони, – однаково нічого путнього не вийде. Знайди собі нормальну роботу, як усі, та й живи спокійно. Подумай про дітей, врешті-решт.
А в неї все вийшло. Через пів року прийшов чоловік:
– Я був неправий, – пробурмотів він похмуро, – збирайся, повертайся додому. Не вийде бізнес – нехай, але хоч сама переконаєшся, що це не твоє. Діти ж страждають.
Тобто він і досі не вірив у її успіх. І Олена відмовилася повертатися. Хоча всі довкола засуджували її, переконували, що вона думає лише про себе, а не про дітей.
Зараз, через 8 років, Олена має власну трикімнатну квартиру, виплачені кредити, а вечорами в пекарні їй допомагають підрослі діти.
– З чоловіком ми тоді знову зійшлися, – розповідає Олена, – заради дітей спробували пожити ще рік, а потім розійшлися остаточно. Я зрозуміла, що він завжди буде тягнути мене назад. Йому потрібна покірна домогосподарка, а я ту роль давно переросла. Ми добре спілкуємося, заради дітей, але жити разом так і не змогли.
Мати Олену не зрозуміла і не пробачила, вважає, що та нерозважливо зруйнувала сім’ю. Однак це не заважає мамі користуватися благами, які дає їй старша донька: і відпочинок за кордоном, і грошова допомога, і ремонт у квартирі.
– Бурчить, звісно, – сміється Олена, – але від грошей ніколи не відмовляється. Кому я щиро вдячна, так це сестрі. Вона єдина, хто підтримав мене, повірив у мій успіх і допоміг у скрутну хвилину. І я щаслива, у мене зовсім інше життя зараз. Діти? А що діти, вони мають чудового батька і щасливу матір. І хоч ми не живемо разом, зате всі щасливі окремо, а це набагато важливіше для дітей, ніж рости з нещасною матір’ю. Особливо, коли до щастя додаються ще й матеріальні можливості.
Це зараз Олена така впевнена, але довгий час її гризла совість: чи не вона винна у розлученні, як не крути. Тому довгі роки Олена відмовляла собі в особистому житті, навіть не намагалася вийти заміж вдруге.
– Нічого в тебе не вийде на особистому фронті, – тепер запевняє молодша сестра Олени, – Ось же є в тебе залицяльник Іван, гарний чоловік, але, якщо чесно, не вистачить тобі духу його підкорити. Ні, то не я так думаю, то мама вважає, що твоє особисте життя вже скінчене. Раз проміняла чоловіка на бізнес, то живи тепер сама.
І дивиться сестра на Олену так лукаво-лукаво.
Я не знаю, чи мала рацію Олена колись. Проміняти сім’ю на власну справу… А може, то і не була справжня сім’я, така, яка мала б підтримувати, надихати та допомагати.
Фото: авторський контент сторінки “Рідне слово”.
