Я виглядаю нормально, доглядаю себе, але відсутність подовгу близькості на організмі позначається не дуже

Мені вже 30 років. У мене є квартира та робота, але немає своєї родини.

Я не одружилася, не зустріла чоловіка з яким захотілося б пов’язати своє життя.

Я виглядаю нормально, доглядаю себе, але відсутність подовгу близькості на організмі позначається не дуже. Мене навіть жіноча лікарка лаяла, що немає партнера, що це загрожує.

Але я не можу спати з ким потрапило, а хлопця в мене не було. Трохи більше ніж з пів року тому познайомилася з чоловіком, ми ровесники, він не був одружений як і я.

Відносини почалися стрімко, він мило залицявся, квіти постійно кур’єром присилав, запрошував кудись, загалом ми у стосунках. Він налаштований серйозно. Мене влаштовує за всіма параметрами. Гарний, серйозний, відповідальний, працює, також збирається купувати квартиру, зараз збирає документи, їздить на своєму авто.

У ліжку теж усі нормально. Познайомила його із братом, сестрою. І вони в один голос сказали мені, що не помітили з мого боку почуттів, з його боку видно, а з мого ні. Запитують навіщо себе примушуєш, без кохання зустрічаєшся. Є частка правди у їхніх словах.

Мій чоловік викликає у мене повагу, почуття впевненості. Слина і вереск від запаморочливого кохання немає. І ось моє питання до вас – хіба мало почуттів поваги та збігаються поглядів на життя для створення сім’ї?

Не трапилося у мене до нього великого кохання, але це не страшно, раз я не зустріла за 30 років людину від якої б дах зносило значить не дуже мені це і потрібно.

Це на мене навпаки краще з тверезою головою укладати шлюб. І жити спокійно без будь-яких пристрастей, любов справжня приходить з часом. І на повагу вона й будується.

А яка ваша думка?