Квартиру Кирило винайняв для них просто величезну. Ольга навіть рота рукою прикрила, щоб не скрикнути від захвату.
Але одразу ж їй спала на думку твереза думка: «Слухай, але ж це дуже дорого, навіщо, ми не подужаємо?» І сказавши це, Ольга тут же відчинила двері на лоджію — «Боже, який краєвид, усе місто як на долоні!»
Ольга завжди мріяла так жити, але вони з батьками мешкали в «хрущовці». У такій тісній квартирці в панельній п’ятиповерхівці, де втрьох на кухні навіть поїсти разом було затісно.
У Кирила була така ж квартира, тільки був ще молодший брат, з яким вони ділили прохідну кімнату. Тому вирішили, що коли одружаться — житимуть на орендованій.
Батьки, щоправда, одразу загули, що винаймати житло невигідно, гроші на вітер, треба купувати щось дешеве на вторинному ринку.
— У нашому домі однокімнатну продають, ми зі свекрами вам на перший внесок додамо, чудовий варіант! — якось радісно повідомила Олі мама. — Там старенька пішла з життя самотня, якась далека рідня і продає.
Ольга на секунду уявила цю стару затхлу однокімнатну квартиру, та ще й на першому поверсі. Смердючий під’їзд, де з підвалу несе гниллю, і поникла.
Відчуття світлої радості від того, що вони з Кирилом житимуть разом, одразу випарувалося.
Вона уявила, як у них зʼявляться діти, вона сама швидко занепаде через побут та обставини навколо, а Кирило від туги заведе коханку, щоб не бачити цього жаху з ранку до вечора.
Після весілля вони почали жити в її малесенькій кімнатці, а в другій були її батьки, і стало ще тісніше.
Але незабаром Кирило якось твердо сказав їй: «Ні, так не можна починати життя родинне, ми зламаємо цей звичний уклад!»
Він два дні щось шукав в інтернеті, потім сам з’їздив подивитися, і привів туди Ольгу…
Вона пройшлася величезною кухнею, так тут навіть гостей можна приймати. Потім увійшла в невелику світлу кімнатку, і тут же зрозуміла, що це буде дитяча, а в кімнаті поруч — їхня спальня.
— Ну що, ти згодна? — усміхнувся їй молодий чоловік.
— Кириле, але ж це напевно дуже дорого, так?
— Я вже влаштувався на другу роботу онлайн. Вибору немає, поки ми молоді, ми ще щось зможемо. Не у всіх є заможні батьки, наші зробили те, що змогли, у нас навіть дачі та машини у батьків є, не найбідніші. А тепер прийшла наша черга…
Батьки спочатку бурчали, що діти недолугі й жити не вміють. Але Ольга і Кирило були щасливі в цій шикарній і світлій квартирі.
Через півроку на другій роботі Кирило заробив на вживану іномарку, і став тепер на ній підробляти таксистом. А онлайн роботу за договорами тепер вела Ольга, вона й до цього допомагала чоловікові й вникла в цю справу.
Ще через півроку у їх родині зʼявився первісток — Славко. Ольга пішла в декрет з основної роботи, але вдома продовжувала працювати онлайн. Її надихало життя в цій чудовій квартирі.
Господині дуже подобалися нові мешканці, вони жодного разу не затримували платежі. Людмила Іванівна була пані не бідна, свого часу їй дістався бізнес померлого чоловіка, який вона продала і вклала в житло на стадії котловану.
А цю квартиру вона купила синові й довго чекала, що він одружиться і стане жити з нею поруч. Але він поруч не хотів, у них напружені стосунки. Він одружився і поїхав в інше місто до дружини. Там у його дружини батько директор заводу і Ярославу більше подобається свобода від матері, так часто буває.
Через два роки Кирило заздалегідь попередив Людмилу Іванівну, що вони збираються купити квартиру, вже майже назбирали на перший внесок.
До цього моменту Ольга потоваришувала з господинею, у них виявилося багато спільних інтересів. Людмила Іванівна приходила до них у гості з Олечкою побалакати й пограти зі Славиком. І вона запропонувала їм абсолютно несподіваний варіант.
— Я не хочу, щоб ви їхали від мене, мені дуже подобається ваша родина. Син далеко, він, звісно, схаменеться і згадає про матір, але у мене є ще дві квартири під здачу, якщо він захоче тут жити. Вашу оплату за житло я на рахунок поклала, там вже чимало, нехай це і буде ваш перший внесок.
Оформимо на вас квартиру в розстрочку, без відсотків, а платити будете як і платили, роки зо три — і квартира ваша. Не хочу, щоб у ній чужі жили!
Не вірте песимістам, мрії збуваються, якщо за них поборотися.
Ця історія — чудове нагадування про те, що справжнє щастя часто ховається за рішучістю й вірою у власні сили. А що, на вашу думку, є найважливішим у стосунках, що дозволяє досягти таких неймовірних результатів? Чекаю на ваші роздуми в коментарях.
