Ще коли був студентом, завжди намагався знайти підробіток, бо мої батьки не мали грошей. Хотілося незалежності, допомагати та бути корисним.
Зі своєю майбутньою дружиною познайомився на 4 курсі. Вона здавалася мені недосяжною. Я завжди крадькома і за будь-якої нагоди дивився на неї. Але познайомитись не вистачало духу.
Все почалося на сесії. Вона здавала курсову, і тут з’явився я, допоміг їй. Після цього почалося наше спілкування, а трохи згодом і стосунки, пристрасть, кохання.
Ми одружилися після закінчення навчання, а за рік у нас з’явилася чудова донька, яку я всім серцем люблю. Купив 3-кімнатну квартиру не в кредит, поміняв свою машину, яку придбав у студентські роки на мерседес.
Пізніше придбав заміський будинок, купив машину дружині, потім ще одну спільну (мінівен). Мені зараз 30 років. Я досі люблю свою дружину, завжди дарую їй подарунки, намагаюся у вихідні провести час із сім’єю.
Але я надто багато приділяю час роботі на шкоду своїй сім’ї, тепер від мене залежить багато людей. У мене своя фірма, свій бізнес нерухомості.
У планах відправити доньку вчитися за кордон. Але ці плани перекреслює моя дружина. Вона завела собі чоловіка на боці і від цього мені дуже боляче. Всі думки тільки про це, злість, ненависть, лють переповнюють мене.
Зрада. Я вже знаю, що я зроблю. Ми розлучимося, я подам на розлучення. А пізніше я знищу цього чоловіка та її, не фізично, а матеріально.
Я вже знаю, де він працює, і з моєї команди його звільнять і ніде не візьмуть. У мене багато ресурсів, людських, матеріальних мені багато хто завдячує. Єдине, що ще гріє мені душу, це моя дочка. Я став поганою людиною.
