Я їду тепер знову до свого рідного маленького міста, бо там є хоча б знайомі, рідні поряд. За оренду не платити, батьки запропонували пожити у квартирі, яку купили для тітки

Мені 25 років. У мене є почуття провини перед батьками, тому, що я нічого не досягла.

Ні особистого життя, ні кар’єри не збудувала ніякої, ні себе не знайшла. Мені перед ними соромно.

Я, звичайно, розумію, що можна акцентувати увагу на дрібних успіхах та їх записувати. Не допомагає такий спосіб мені, я чекаю від себе результатів.

Постійно намагаюся, прагну працювати, інститут закінчила, за освітою викладач образотворчого мистецтва. Після закінчення навчання вже 2 роки не можу знайти нормальну роботу, де я почувалася б комфортно і заробляла хороші гроші.

Для мене було достатньо тисяч 20-30, щоб вистачало. Я прожила рік у рідному місті, потім поїхала до Києва, де навчалася. Місто красиве, але спочатку мене після приїзду з квартирою обдурили, були складнощі, з роботою не виходить.

Я їду тепер знову до свого рідного маленького міста, бо там є хоча б знайомі, рідні поряд. За оренду не платити, батьки запропонували пожити у квартирі, яку купили для тітки.

Я розумію, що повинна домогтися сама хоча б того, щоб не залежати від батьків, але мені правда складно, я намагаюся і сподіваюся це батьки розуміють. Внаслідок цього я маю низьку самооцінку.

У минулих відносинах нічого не виходило. Я звинувачую себе, що була раніше емоційною надто нервовою, нестабільною.

Зараз змінилася, але й хлопці одружилися і з дітьми. Через це відчуваю себе негідною, недостатньо доброю і розумною дівчиною, негарною можливо.

Ось як, скажіть, пережити почуття провини перед батьками та взяти себе в руки, не думати про минуле, про те, як у них все добре, а я така самотня та дурна?