— Сьогодні точно в батьків ночую, а чоловікові сказала, щоб за два дні його мами в нас не було, — каже Віта подрузі, з якою зустрілася біля батьківського дому.
— Оце так так! Це ж треба так приїхати! — робить подруга круглі очі. — А син ваш де?
— А син там, з чоловіком і його мамою. Вона приїхала онука побачити? Хай дивиться. Якщо вже приїхала, доки не поїде, може з ним посидіти, — зло відповідає Віта.
– Тільки я попередила: два дні. І не моя це справа, куди він маму подіне. Зайвих грошей у нас немає, щоб їй квартиру винаймати. А якщо він для неї все ж щось орендує, то за ті ж два дні може змотувати до неї, в орендоване.
— Це ти ще проявила гнучкість, — посміхається подруга. — Зі своєї власної квартири пішла. Я б виставила її геть. Якби чоловік був незадоволений, то пішов би з мамою. Усе правильно, Віто. Вона, свого часу, з тобою не церемонилася.
Віталіні 33 роки, заміжня 8 років. Перші роки жили в Києві, де Віта вчилася і працювала, де чоловік народився. Сама молода жінка родом з маленького містечка під Одесою.
Тут у неї тато з мамою живуть, здають, точніше, здавали дві однокімнатні квартири і двокімнатну. Двокімнатна й однокімнатна — від бабусь, ще одну квартиру батьки купували.
Батьки працюють, отримують дуже невеликі гроші, тож здача в оренду житла відпочивальникам — джерело основного доходу. Зараз, щоправда, здаються тільки однокімнатні, двокімнатну мама з батьком переписали на Віту, коли вона повернулася з Києва.
— А тому що винаймати та збирати на своє було абсолютно неможливо, — каже жінка. — Та ще, якщо чесно, я не хотіла навіть дихати зі свекрухою одним повітрям. Допекла.
Віта корінній киянці не прийшлася до двору. Біднота сільська, яка зачарувала її хлопчика. І звідкіля тільки таки наративи?
Був момент, коли їм пару тижнів довелося з чоловіком жити у свекрухи.
У їхній минулій орендованій квартирі було затоплення сусідами зверху, а на нове житло, яке було по грошах і влаштовувало подружжя, треба було трохи почекати.
Ці два тижні в мами чоловіка здалися пеклом.
Віта не так дивилася, не так дихала, не так сиділа, не так закривала за собою кришку унітаза, не так вішала кухонний рушник. Чоловік захищав, звичайно, але з його мамою Віта розлучалася після цих двох тижнів ворогами.
І те, як розлучалася…
Два дні свекруха не дала їм дожити. Точніше, їй. Синові вона «милостиво» дозволила залишитися, а від невістки зажадала зібрати манатки і зникнути з її квартири. Віта зникла. З чоловіком і речами.
А коли подружжя усвідомило, що в них буде дитина, то Віта зважилася на переїзд. Батьки давно кликали: чого мучитися по орендованих кутках, якщо тут є житло?
Чоловік працює віддалено вже досить давно, вона сама зараз ще поки в декреті, роботу теж шукає таку, яка не вимагає присутності в офісі.
Батьки переписали на доньку двокімнатну, влаштувалися, зʼявився у родині син, йому зараз 2 роки і 4 місяці. Живуть.
А після появи дитини свекруха раптом усвідомила, що хоче брати участь у житті сина й онука. Сама Віта вважає, що свекрусі просто здалася привабливою ідея — проводити відпустку неподалік біля моря, у неї ж там тепер син.
— Як нічого й не було, зателефонувала мені, привітала. І одразу ж заявила, що вона в серпні приїде, — посміхається Віта. — Звісно, я їй одразу сказала, що не налаштована з нею «родичатися» і в себе в квартирі її приймати. Винайматиме житло? Нехай їде, онука покажу, навіть у дім пущу, щоб чаю попити з сином рідним, не більше.
Свекруха була ображена, але синові писала або телефонувала регулярно. Як зрозуміла Віта, активно закидаючи вудки з приводу і квартири невістки, і житла сватів.
Адже є ж у них дві квартири ще, подумаєш, тижні три одну квартиру нададуть родичці.
— Це гроші, — посміхається Віта. — У сезон — великі такі гроші. Але справа навіть не в тому. Просто мої батьки в курсі тієї історії, коли мене виставляли з речами. І ніхто таке забувати не має наміру.
Відповідь свекрусі довелося давати кілька разів: ні, до них не можна, невістка її як і раніше не хоче бачити.
Ні, до батьків Віти теж не можна, вони не бажають мати родинних стосунків з матір’ю чоловіка їхньої доньки. Є зять — він окремо, а є його матір — її нам взагалі не треба.
Чоловік Віти не ображався або робив вигляд, що не ображався. Характер дружини він чудово знав, розумів, що думка не зміниться, і Віта не вірить, що свекруха їхала за мовчазної підтримки сина.
Він би так не став ризикувати.
Але два дні тому Віта відкрила двері, коли в них подзвонили, і побачила матір свого чоловіка з валізою та посмішкою.
— А скільки можна було сидіти і слухати відмови? Я ж маю право бачити онука. Якщо приїхала, не виженете ж мене ночувати на лавочці. У мене грошей тільки на дорогу і на скромне харчування тут, щоб не бути вам у тягар. Так що винайняти я нічого собі не можу, квиток зворотний є, за три тижні поїду.
Віталіна мовчки відсторонилася і пішла в кімнату, свекруха щось гаряче шепотіла синові.
А невістка зібрала речі на два дні і сказала, мовляв, за два дні вирішите питання з від’їздом, квиток поміняйте, на оленях їдьте, під міст переїжджайте — куди завгодно, але щоб у моєму домі вас, дорога свекрухо, не було.
— Вона, звичайно, заверещала, намагалася одразу ж і звинуватити мене, і синові сказати, мовляв, він тут не господар. Не господар, це правда, — киває Віта. — І він це прекрасно знає. Я йому окремо написала, що якщо він мамі щось винайме на наші гроші — може винаймати й далі. І рішення я свого не зміню.
— Так, — вислухавши, похитала мама головою. — Нахабство — друге щастя. Я б так не поїхала. А так… усе правильно. Варто один раз прогнутися — будеш так і стояти, у прогині.
Тепер чоловік буквально атакує Віту повідомленнями, що так не робиться, що квиток зараз взяти дуже важко — оксамитовий сезон же. Що якщо вже так вийшло…
Віталіна нічого не хоче слухати. Ризикує шлюбом? Зате в неї відмінна пам’ять, і немає ані найменшого бажання танцювати під дудку безцеремонної свекрухи.
Ось така історія.
Коли нахабство зустрічається з принциповістю, а образи минулого не дають забути про себе.
Як думаєте, любі читачі, правильно вчинила Віта, віддавши перевагу принципам, а не спокою в родині?
А може, такий рішучий вчинок — єдиний спосіб захистити себе та свій дім?
